Увага до психологічних особливостей дівчаток і хлопчиків позитивно позначається на ефективності їхнього співробітництва у колективі. Знання відмінностей психології статей у спілкуванні просто необхідні.

Одна з головних тенденцій перехідного віку – переорієнтація спілкування з ровесниками.

Поведінка підлітків за самим своїм змістом є колективно-груповою. По-перше спілкування з однолітками – дуже важливий, специфічний канал інформації, по якому діти дізнаються проте, що їм з різних причин не повідомляють дорослі. По-друге, це – специфічний вид міжособових стосунків. Групова гра та інші види спільної діяльності виробляють навички соціальної взаємодії, співвідносити особисті інтереси з громадськими.

Поза товариством ровесників, де взаємовідносини будуються принципово на рівних засадах і статус треба заслужити і вміти його підтримувати, дитина не може виробити необхідних дорослому комунікативних властивостей. Змагання у групових взаємовідносинах, яких немає у відносинах з батьками, також є цінною життєвою школою.

По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Створення групової приналежності, солідарності не тільки полегшує підліткові автономізацію від дорослих, але й дає змогу йому надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя та стійкості.

5 в). Психологія спілкування молодшого школяра базується на основі суперечливого переплетення двох потреб: відокремлення і спілкування, тобто потреби у приналежності до якоїсь групи або спільності.

Відокремлення найчастіше вивляється у емансипації від контролю старших. Однак воно діє і в стосунках з однолітками. У перехідному віці змінюється уявлення про суть таких понять як “самостійність” і “усамітнення”. Діти здебільшого трактують їх як певний фізичний стан (“немає нікого навколо”), діти наповнюють ці слова психологічним змістом, наділяючи їх не тільки негативною, але й позитивною цінністю.

Почуття самотності й не прикаяності пов’язане з віком, становленням особистості, породжує невгамовне бажання спілкуватися та групуватися з ровесниками, у товаристві яких вони знаходять або сподіваються знайти те, в чому їм відмовляють дорослі: спонтанність, емоційне тепло, визначення власної значущості. Типова риса дитячих груп –конформність. Таке протиріччя, коли індивідуальність утвердження через однозначність, подібність, може тривожити хлопчиків.

Можуть існувати різні види спілкування, виконуючи різні функції, їх питома вага та значимість з віком змінюються. Змінюються і місця зустрічей. Найчастіше зустрічаються у когось удома. З віком зустрічі переходять на вулицю.

Слід відзначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопчиків і дівчат не цілком однакові. Це стосується рівня спілкування і характеру афіліації.

На перший погляд, хлопчики будь-якого віку більш схильні, ніж дівчатка до спілкування. З самого раннього віку вони активніше вступають у контакт з іншими дітьми, затівають ігри. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для хлопчиків значно важливіше, ніж для дівчат. Однак відмінності між статями на рівні спілкування не тільки кількісні, скільки якісні. Хоча силові ігри приносять хлопчикам задоволення емоційне, їм притаманний дух змагання, інколи гра переходить у бійку. Зміст спільної діяльності, власний успіх у ній важить для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальних симпатій до інших учасників гри.

Спілкування дівчаток виглядає пасивнішим, зате дружнішим і більш вибірковим. На відміну від хлопчиків дівчата вступають у контакт з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них порівняно другорядний.

З раннього віку хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчатка – до інтенсивного спілкування. Хлопчики частіше грають великими групами, а дівчатка по-двоє, то-троє. Щоб полегшити свої комунікативні труднощі діти використовують цілий ряд специфічних хитрощів, стратегічних прийомів. Постійно заклопотані собою і уявляючи, що інші поділяють їхню заклопотаність, діти як правило, діють у розрахунку на “деяку уявну аудиторію”. Перебільшуючи свою унікальність і особливість, вони часто створюють собі “особистий світ”, вигадану біографію, підтримання якої вимагає постійних зусиль. Тому дитяче спілкування часто напружене, неприродне і має подвійний план. Здійснення заборонених акцій також має свій другий план, розрахований на явну аудиторію. Коло інтересів і спілкування дитини молодшого шкільного віку рідко виходить за межі класу та сусідів.17

6 а). Факти, накопичені психологічною наукою, показують, що 1-ше враження про другу людину являє собою явище, обмежене в часі і обумовлене, як особливостями людини так і характеристиками сприймання. Своєрідність 1-го враження визначається ситуацією спілкування, де розкриваються дані комутаторів, знаходячи своє виявлення в вербальній і невербальній формах. В процесі розвитку взаємодії 1-ше враження стає смисловим.

Особливості спілкування молодших школярів визначають характеристики сприймання ними інших людей. Молодші школярі не можуть повно розуміти, що відображається на розумінні другого чоловіка. Характеризуючи його особливість, діти називають особливості поведінки в конкретних умовах. Оцінюючи другого чоловіка, часто повторюють оцінку авторитетного лиця (особи).18

Найбільш авторитетною особою для дитини є батько чи мати, тобто сім’я. Сім’я, в якій закладаються основи всіх моральних якостей людини і формуються найперші духовні потреби, відіграє велику роль у формуванні нової людини, яке відбувається насамперед через спілкування. Як свідчать психологічні дослідження, надзвичайно важливу роль у процесі формування духовних потреб особи відіграють емоційні контакти при спілкуванні дитини з батьками, прагнення старшого покоління передати дітям свої моральні цінності, втілити в їх духовному обличчі свій моральний ідеал.

Дуже важливим соціально-значущим почуттям є любов батьківська до дітей. Яке воно те почуття? Це залежить в основному і від емоційного досвіду спілкування ще в роки дитинства. Дітей передусім емоційно вражає поведінка батьків, їхнє ставлення один до одного. Афективна насиченість спілкування між членами сім’ї, переважання позитивних та негативних емоцій істотно відбивається на самопочутті дитини. Психологічний клімат сім’ї