Розвиток пам’яті в молодшому шкільному віці та її роль в засвоєнні знань.

План

І. Природа пам’яті та її значення в оволодінні школярами навчальною діяльністю.

Пам’ять. Фізіологічні механізми.

Типи пам’яті.

Риси пам’яті.

Забування.

ІІ. Особливості пам’яті школярів.

Розвиток пам’яті молодшого школяра.

Розвиток пам’яті у підлітковому віці.

Пам’ять в юнацькому віці.

ІІІ. Умови та прийоми розвитку пам’яті школяра.

І. Уже в старовинні часи люди звертали свою увагу на значення пам’яті. Есхіл, використавши уста Прометея, промовив: “Послухай, що я зробив цим смертним. Придумав числа, навчив складати слова і дав їм пам’ять”. Стародавні греки матір’ю всіх муз вважали богиню пам’яті Мнемозину.

Роль пам’яті на різних щаблях історії людства неоднакова. В далекі часи, коли люди не володіли писемністю, вимоги до міцності та чіткості запам’ятовування і збереження досвіду були високими. Сучасна людина не взмозі буквально відтворювати те, що сприйняла, бо об’єм відомостей дуже великий. В зв’язку з цим змінились вимоги і до навчання. Якщо раніше в навчанні важливо було запам’ятати і відтворити відомості, то тепер на перший план виходять завдання розумового розвитку учнів. За даними психолого-педагогічних досліджень останніх десятиліть докорінно змінились зміст і методи навчання в початковій її ланці (Ш.А.Амонашвілі, В.В.Давидов, Л.В.Заков, В.В.Рєпін, Д.Б.Ельконін та ін.).

Ще в 60-х роках було переглянуто існуючі уявлення про вікові можливості засвоєння знань у цей період життя. З’ясувалося, що першокласники цілком здатні засвоїти не лише конкретні знання та вміння, які складають зміст традиційної початкової освіти (арифметика, письмо, читання), а й елементи наукових знань у галузі математики і мови. Проте такі знання не можна давати в готовому вигляді, як це практикується. Новий зміст вимагає розробки нового методу навчання, спеціальної організації власних предметних дій учнів з розкриттям істотних властивостей досліджуваного предметного матеріалу. Психологічні дослідження показали, що таке навчання змінює весь хід психологічного розвитку дитини і насамперед сприяє формуванню продуктивного мислення (В.В.Давидов, С.Д.Максименко).

Встановлено, що протягом молодшого шкільного віку відбуваються кардинальні зміни в мотиваційній структурі особистості дитини. Вони починаються з перебудови мотивів навчальної діяльності на основі інтенсивного формування пізнавальних інтересів дітей. Навчально-пізнавальні мотиви стають провідними не лише в навчальній діяльності, а й всій життєдіяльності школяра.

1. Пам’ять – це психічна властивість людини, яка відкриває їй можливості для нагромадження досвіду. Пам’ять виявляється в запам’ятовуванні, збереженні, розпізнаванні та відтворенні явищ, процесів і психічних станів. Завдяки цій психічній властивості ми здобуваємо різноманітну інформацію, засвоюємо знання про світ і розвиваємо наші вміння та вправність. У найширшому розумінні цього слова, пам’ять – це властивість, яка створює умови для впливу попередніх подій і переживань на сьогодення. У вужчому розумінні, пам’ять – це здатність пригадувати окремі переживання з минулого. Усвідомлюючи не лише саме переживання, але й його миттєвість в історії нашого життя зі свідомим розміщенням у часі і просторі. Завдяки пам’яті зберігаємо, переховуємо, відтворюємо різні елементи нашого досвіду, не лише інтелектуальні, але й емоційні та моторно-рухові. Пам’ять про почуття піднесення, напруження може іноді зберігатися довше, ніж інтелектуальна пам’ять про події, пов’язані з ними.

Своїм умінням пристосуватися до різноманітних, мінливих умов життя людина також завдячує пам’яті, яка, окрім того, є фундаментом для створення нових реалій, спричинюється до перетворення існуючої дійсності. Завдяки пам’яті про минулі події й переживання ми маємо відчуття неперервності власного розвитку й усього нашого життя попри те, що живемо в надзвичайно мінливому світі.

Незважаючи на численні дослідження психологів, нейрофізіологів, фізіологічні механізми пам’яті ще й досі залишаються мало вивченими. Прийнято вважати, що фізіологічна основа тривалої пам’яті полягає в так званих слідових часових зв’язках, утворених в корі півкуль головного мозку на умовно-рефлекторних принципах.

Запам’ятовування можливе завдяки пластичності нервової системи, мозку, тобто завдяки притаманній нервовій системі властивості змінюватися під впливом подразників, залишати й зберігати в собі сліди діяння подразників. Мозок кожної людини має властивість пластичності, але ступінь цієї пластичності у різних людей різний.

Від ступеня пластичності мозку залежить і якість пам’яті людини. Пластичність мозку не є раз і назавжди даною і незмінною властивістю. Показником пластичності мозку є швидкість утворення в корі великих півкуль тимчасових нервових зв’язків, тривалість їх збереження, жвавість і легкість їх оживлення.

Є ряд досліджень, які розширюють і поглиблюють знання про механізми закріплення і збереження слідів вражень. Відомо, що існують певні умови для фіксації і збереження сліду. За одних умов виниклий слід збудження є короткочасним, зберігається секунди чи хвилини, за інших – зберігається детально. Щоб короткочасний слід збудження став довгочасним, необхідний деякий час, протягом якого слід закріплюється, або, як кажуть психологи, консолідується. Якщо після виникнення сліду збудження в нервовій клітині або групі клітин тут же виникає інших слід від дії нового подразника, та початкове враження загальмовується і зникає, тобто не консолідується. Таким чином, здобуті експериментальні факти дають змогу зробити такі висновки: 1) вплив або збудження викликає зміни рибонуклеїнової кислоти в нервовій клітині; 2) ці зміни створюють можливість специфічно відповідати на повторні подразники.

Тимчасові нервові зв’язки є фізіологічним механізмом утворення асоціацій. Асоціація – це зв’язок між окремими подіями, фактами, або явищами, відображеними в нашій свідомості й закріпленими в нашій пам’яті. Без цих зв’язків, або асоціацій, неможлива нормальна психічна діяльність людини, в тому числі діяльність пам’яті. Запам’ятовування будь-якого предмета завжди відбувається в зв’язку з іншими предметами. Асоціативні процеси в корі головного мозку забезпечують запам’ятовування і відтворення різних явищ дійсності в певному зв’язку й