Дослідники ідентифікації підкреслюють домінування в ній функції оцінювання (10,С.492-493). Формування еталонів та стереотипів поведінки забезпечує взаємодію, уніфікує і полегшує спілкування та взаємне пізнання. Особливість оцінної функції полягає у тому, що вона виконується після дії, що надає їй пасивно-змістового характеру. За межі оцінювання виходить механізм інтерпретації як розумове завдання. Інтерпретація трактується як оцінна процедура свідомості, пізнання і мислення, тобто розкриття суті, значення процесів і явищ (15,С.210-211).Перехід від оцінювання до адекватної інтерпретації підвищує взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню.

Близьким за змістом до ідентифікації є явище емпатії. Дослідники цього феномену підкреслюють його емоційну природу. Емпатія пов’язана з проникненням у переживання іншого суб’єкта шляхом “відчування”. Основними формами емпатії вважають співпереживання та співчуття. Співпереживання передбачає переживання суб’єктом тих же почуттів, які відчуває інший шляхом ототожнення з ним. Співчуття – це формальне переживання почуттів іншого безвідносно до власного стану (9,С.99). Крім зазначених форм, виокремлюють такі види емпатії: 1) емоційна, в основі якої – механізми проекції і наслідування моторних та афективних реакцій іншого; 2) когнітивна базується на інтелектуальних процесах порівняння, аналогій тощо; 3) предикативна трактується як здатність до передбачення афективних реакцій іншого у конкретних ситуаціях (16,С.285).

Почуття, співчуття та переживання допомагають адекватному розумінню інших людей. Уміння сприйняти почуття іншої людини як власні, здатність до емоційного відгуку є необхідним компонентом спілкування, специфічним засобом пізнання людини людиною. Емпатія сприяє збалансованості міжособистісних стосунків. Розвинена емпатія – це ключовий фактор успіху в багатьох видах діяльності (10,С.493). Особливого значення набувають розвинені емпатичні здібності в професійній діяльності психолога. Це підкреслювали видатні зарубіжні та вітчизняні вчені (К.Роджерс, Дж.Морено, Ф.Перлз, К.Г.Юнг, А.Менегетті, Л.Петровська, А.Добрович, Ю.Орлова, Т.Яценко).

Розуміння інших пов’язане з розумінням самого себе. Використання особистого досвіду для пояснення внутрішнього стану інших призводить інколи до суб’єктивності,помилок в інтерпретації, викривлень. Емпатійні тенденції суб’єкта залежать значною мірою від умов виховання, соціального оточення, сформованої системи цінностей тощо. Здатність до емпатичного розуміння розширюється тим більше, чим більше ми довіряємо своїм почуттям, словам, імпульсам, уяві, чим глибшим є наш інтерес до кожної людини, чим багатшим й різноманітнішим є уявлення про інших.Психолог-практик не повинен поспішати з висновками, оцінками, інтерпретаціями, діагнозами. Його поведінка має будуватися як безпосередня емоційна реакція на розповідь клієнта, щирий відгук на його складні, часто болючі переживання (6,С.221).

Психокорекційна робота в группі АСПН розблоковує емоційну чутливість суб’єкта, розвиває його сензитивність, емпатійність, шо сприяє вдосконаленню соціально-перцептивного інтелекту особистості (7,С.33).

Важливу роль у процесі самопізнання та розумінні людьми один одного відіграє механізм рефлексії. У соціально-психологічному витлумаченні рефлексія – це усвідомлення індивідом того , як його сприймають й оцінюють співрозмовники, як він розуміє інших шляхом роздумів над собою, а також самопізнання внутрішніх актів і психічних станів (17,С.340). На думку І.С.Кона, це не просте знання або розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє свого партнера, своєрідний подвоєний процес дзеркального відображення один одного, глибоке, послідовне взаємовідображення, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії, причому у цьому внутрішньому світі у свою чергу відображається внутрішній світ іншого (18).

У сучасній психології рефлексія досить активно теоретично й експериментально вивчається, проводиться аналіз ролі рефлексії у спілкуванні, науковому пізнанні, навчанні, у розвитку самосвідомості тощо. Особливий інтерес останнім часом викликає феномен професійної рефлексії, її місце в різних видах професійного мислення і діяльності та взаємозв’язок з професійною майстерністю (4,5,21,22 ).

Професійна рефлексія психолога-практика спрямована на усвідомлення себе як особистості, як професіонала ; усвідомлення своїх дій, поведінки, іміджу та прогнозування наслідків впливу ; усвідомлення змісту запиту клієнта;його істотності та глибинного змісту; усвідомлення змісту ситуації клієнта та можливих засобів її розвитку; моделювання наслідків і прогнозування дій клієнта тощо (4,С.4-5).

Здатність до рефлексії формується у суб’єкта поступово і розвинена у різних людей неоднаково. Важливу роль при цьому відіграє ступінь розвитку уяви. О.О.Бодальов аналізує багаторівневість розвитку рефлексії. На першому рівні уява має пасивний характер. Людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини. На другому рівні спостерігається невпорядкована, епізодична діяльність уяви. Третій рівень характеризується виявом здатності до відтворення в думці особливостей переживання іншої людини не тільки в окремих ситуаціях, а й упродовж усього процесу взаємодії. Суттевим для цього рівня є мимовольне й постійне спостереження за станом іншої людини, однак оцінювання може бути не завжди адекватним (13) .Велике значення для формування третього рівня рефлексії має інтуїція як здатність бачення особливостей іншої людини через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації. Здатність інтуїтивно визначити стан людини, інтерпретувати її як особистість розвивається через накопичення досвіду спілкування з іншими людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із засобів усвідомлення людиною дійсності, являє собою феномен, у якому інтегруються сприймання, мислення, уява та почуття (10,С.493).

Особистісна рефлексія передбачає самоаналіз, дослідження людиною свого внутрішнього світу й поведінки у зв’язку з переживаннями інших людей, учасників соціальної взаємодії. В результаті такого дослідницького процесу людина постає перед собою в новому світлі, оскільки співвіднесення своїх почуттів і переживань з почуттями і переживаннями іншої людини, аналіз і розуміння своєї поведінки дозволяє їй побачити конфліктну ситуацію й себе ніби збоку, сприяє більш адекватній оцінці власної поведінки (19,С.120-139).

Децентрація уваги