Аналіз сновидінь, названий Фройдом “королівською дорогою до позасвідомого”, сьогодні частково втратив своє значення. У сучасному психоаналізі сновидіння розглядаються на рівні з іншими психічними процесами у якості матеріалу, хоча і особливо цікавого. У своїй більшості дилетантські уявлення про інтерпретацію сновидінь центруються навколо тлумачення символів (наприклад, собака – сексуальність). Однак у сучасній психоаналітичній практиці таке тлумачення символів відіграє лиш незначну роль, що найбільше вони служать терапевту для побудови гіпотези. Сьогодні, мабуть, втратили своє значення і так звані каталоги символів сновидінь, початок яких покладено ще Фройдом. Більшого значення, а отже і ширше досліджуваними залишаються помилкові дії, передусім в області поведінки і мови. Використовуються в практиці також і невербальні прояви (жести, пантоміміка). Сюди відносяться так звані закриті пози, суперечливі мімічні прояви, невідповідність тональності голосу до змісту висказуваного і т.п.

Форми втручання (інтервенції)

Інтерпретація (тлумачення) є втручанням психоаналітика. У поясненні цього терміну серед психоаналітиків також немає єдності. В той час, коли одні аналітики причислюють до тлумачення (інтерпретації) всі вербальні (словесні) втручання терапевта, то більшість сьогодні, - мабуть під впливом Грінсона – схиляється до того, щоб терміном “інтерпретація” означати лиш певні форми інтервенції. Фройд (1926) розрізняв інтерпретацію як процес розуміння терапевтом пацієнта і як висловлювання терапевтом свого розуміння пацієнту. Всі інтервенції слід проводити мовою, близькою до побутової. У будь-якому випадку слід уникати професійної термінології. З іншого боку, однак, необхідно знаходити для кожного пацієнта ті мовні форми, які йому підходять найкраще.

Серед вербальних інтервенцій терапевта розрізняють наступні:

1.Інструкція, яка пояснює правила психоаналітичного процесу і визначає для пацієнта “рамки” сеттінгу. Наприклад: “Спробуйте висловлювати якомога простіше те, що безпосередньо Вам приходить до голови, навіть якщо це Вам видаватиметься незвичайним. Намагайтеся по можливості, не відхилятись від цього правила, якщо навіть Вам це буде важко із-за сором'язливості, незручності або із-за мотивів висловитись неввічливо. Я знаю, що це є доволі незвичною формою розмови, але Ви переконаєтесь у тому, що такий спосіб має свої переваги в терапії”.

2.Конфронтація. Для того, щоб зробити той чи інший феномен для пацієнта видимим, цей феномен мусить бути доведений до свідомості його. Для того, скажімо, щоб мати достатні підстави для інтерпретації пацієнту, чому він уникає певної теми під час терапевтичної години, необхідно йому спочатку зрозуміти, що він (пацієнт) взагалі уникає цієї теми. Приклад: “Ви тільки що розповіли сон, в якому йдеться про втрачену перемогу у автогонках. Я хотів Вам щось на те сказати, але Ви мене майже перебили і сказали дуже швидко, що Ви хотіли б розповісти про вчорашні переживання з Вашою подругою. У мене склалось враження, що Ви, мабуть, не хотіли слухати те, що я хотів сказати відносно вашого сну”.

3. Уточнення. За своєю суттю близькі до конфронтації скеровані в першу чергу не те, щоб “взяти під мікроскоп” той чи інший фенолізований феномен (Грінсон). Уточнення відносять до різновиду опрацювання теми. Серед Уточнень слід насамперед назвати уточнюючі питання, хоча в психоаналізі питання використовуються доволі обережно. Приклад: “Повернемося ще раз до Вашої ситуації. Ваші останні слова були наступні… Чи Ви можете згадати, як почували Ви себе при сказаних Вами словах?”.

4. Інтерпретація. У вузькому значенні інтерпретація відноситься до специфічних видів інтервенції, скерованих на те, щоб перевести позасвідомий феномен у свідомий. Дослівно: інтерпретація у психоаналізі означає усвідомлення значення джерела, передісторії, способу і причин того чи іншого психічного процесу. Для досягнення такої мети, як правило, однієї інтерпретації не вистачає. Частіше інтерпретації “стоять” в ряду різних інтервенцій. Інтерпретація, як правило, виходить поза рамки сприйманого пацієнтом в даний момент, (Інтерпретація скеровується, як правило, на позасвідомі фантазії пацієнта – примітка перекладача, О.Фільц). Інтерпретація є сукупністю розуміння терапевтом пацієнта на основі емпатії, інтуїції, досвіду і теоретичних знань. Про правильність інтерпретації свідчить реакція пацієнта; оцінка такої реакції, однак, також вимогах від аналітика знань. Словесна згода пацієнта може означати позасвідоме заперечення, в той час як виразно емоційне заперечення – позасвідому згоду.

Інтерпретації діляться на інтерпретації змісту (прямий “переклад” змісту в свідомий зміст), інтерпретації символів (як вже згадувалось, сьогодні мало використовуються), інтерпретації захисту (в рамках аналізу опору; останні розглядаються як доповнення інтерпретацій змісту), інтерпретації перенесення (особливо ті, що стосуються відношення перенесення).

Приклад: “Коли Ви після розповіді Вашого сну змінили тему, Ви боялись, що я міг би сказати Вам щось неприємне на цю тему. (Див. приклад п.2 – Конфронтація). Ваші побоювання спричинили до того, що Ваш сон здався Вам неважливим, в той час, як історія з Вашою подругою – надто важливою” (інтерпретація захисту).

“Ви змінили одразу ж тему вашого сну, бо Ви, очевидно, боялись, що Ваша злість по відношенню до Ваших більш успішних суперників стане надто тут очевидною” (інтерпретація змісту).