«Люди бувають цікаві нам, коли ми бачимо, що вони цікавляться нами». Ці слова сказав понад дві тисячі років тому римський поет Публій Сір. Якщо ми навчимось дотримуватися цього правила, то подружжя завжди знаходитиме спільну мову. Здавалося б, азбучна істина. А проте, психологи не дають однозначної відповіді, як правильно будувати стосунки з людьми взагалі, а в шлюбі зокрема.
У людських взаєминах, особливо у стосунках закоханих, багато емоцій, почуттів. Психологи кажуть, що будь-який кон-флікт – це, по суті, дефект спілкування. Конфлікти в шлюбі зостаються, коли ми вимагаємо від свого друга стільки, як від себе. Здавалося б, усе чесно. Але ні. На думку психологів, між чоловіком і жінкою існує значна психобіологічпа різниця. Уже в дошкільному віці бачимо різні глибинні властивості: хлопчики потребують рухатися, вони швидше бігають, захоплюються спортом. Дівчата спостережливіші, спритніші, мають вправніші пальці. Суттєво відрізняються навіть малюнки дітей. Хлопчики малюють Людину в загальних рисах, а дівчата ретельно вимальовують усі деталі – сукенку з прикрасами, зачіску. Ось чому чоловіків так дратує підвищена зацікавленість їхніх жінок до зовнішності.
Таким чином, партнер у подружжі не «поганин», а «інший».І сперечатися з цим безглуздо. Треба лише пам'ятати про це. А взагалі можна обійтися без конфліктів? Важко, але цілком реально звести їх до мінімуму. Ось деякі повчальні історичні приклади.
Великою трагедією для Авраама Лінкольна було його одру-ження. Упродовж 23 років переживав він гіркоту і біль важких стосунків зі своєю дружиною. Про це оповів юрист Гсрндон у записках «Гіркі плоди подружніх негараздів». На думку жінки, у Лінкольна все було не так. Він сутулився і негарно ходив, вона передражнювала його манеру триматися. Не подобалося дружині, що великі вуха її чоловіка стирчали під прямим кутом до голови. Навіть докоряла, що ніс у нього непрямий, а нижня губа вигинається.
«Гучний, пронизливий голос місіс Лінкольн, за спогадами сучасників, можна було чути на протилежному боці вулиці, а про безперервні спалахи її гніву знали всі, хто жив поблизу». Часто гнів її виявлявся не лише на словах, а її вибрики інколи були люті, шалені й несамовиті.
Ось тільки один із них. Невдовзі по весіл-іпо Лінкольн і його дружина поселилися у вдови лікаря, яка утримувала пансіон. Якось за сніданком Лінкольн зробив щось таке, що викликало у дружини сильне роздратування. 1 вона на очах у всіх вихлюпнула чашку гарячої кави в обличчя чоловікові. Той нічого їй не сказав, лише сидів принижений, допоки господиня пансіону витирала йому обличчя й одяг.
І що, змінили Лінкольна всі ці жіночі зачіпки, докори та виб- рики? Так. Але тільки в одному - в його почуттях до неї. Вона змусила чоловіка шкодувати, що так невдало одружився, і коли тільки міг, уникати дружини. Лінкольн намагався якомога рідше бувати вдома, жив у роз'їздах, віддаючи перевагу незручностям, лише б не зустрічатися з жінкою.
Французький імператор Наполеон III, небіж Наполеона Бо- напарта, закохався у наивродлнвішу жінку – графиню Євгенію Тебську й одружився з нею. Його порадники стверджували, що вона лише донька нікому не відомого іспанського графа. Але На- полеон заперечував: «Ну і що?» Її граціозність, елегантність, ви- шуканість, молодість, чарівність, врода переповнювали його «не-вимовним блаженством». Він фактично кинув виклик усій нації.«Я віддаю перевагу жінці, яку люблю і поважаю».
Наполеон і його наречена мали здоров'я, багатство, владу, вроду, любов, взаємне розуміння - все, щоб створити ідеальну сім'ю. Але дуже швидко «священне полум'я кохання» стало тьмя- ніти і гаснути, жар охолов, залишивши після себе лише тліючі
вуглинки. Наполеон зробив Євгенію імператрицею, але ніщо - ні
сила кохання, ні могутність його трону - не змогли змусити її перестати буквально переслідувати свого чоловіка. Стомлена ревнощами і підозрами, вона не дозволяла чоловікові навіть на хвилину залишатися на самоті, вдиралася в його кабінет, коли імператор був зайнятий державними справами. Наполеон - власник чудових палаців, імператор Франції - не міг знайти закутка, щоб побути наодинці з собою. Вона скаржилася на чоловіка, часто плакала, бурчала, погрожувала, ображала його. І всі ці безглуздя чинила вона лише тому, що боялася, аби він не захопився іншою.
І чого ж Євгенія досягла? Ось уривок із книги Е. Рсйнхардта. «Таким чином, дійшло до того, що Наполеон в насуненому на очі капелюсі часто крадькома виходив уночі через невеликі бокові двері в супроводі одного з близьких друзів і простував до якої-небудь дами, або, як у минулі часи, просто бродив великим містом».
Навіть свою наймогутнішу зброю - вроду - жінка при над мірному старанні здатна перетворити на порох. Так сталося і з Євгенією. Ні імператорський титул, ні врода не допомогли їй вберегти любові «в отруйній задусі вічних докорів і прискіпувань». Вона могла, як колись біблійний Йов, гірко сказані: «Чого я боявся, тс і спіткало мене». Ця сердешна жінка сама накликала на себе лихо своїми ревнощами, прискіпуваннями і докорами.
Дружина Льва Толстого зрозуміла згубну роль своїх прискіпу-
вань і докорів тоді, коли вже було запізно. Перед смертю вона призналася донькам: «Я була причиною смерті вашого батька». Доньки нічого не відповіли. Вони знали: мама казала правду.
А тим часом, граф Л. Толстой і його дружина за всіма даними мали бути щасливі. Він - знаменитий письменник. Опріч слави, обидвоє були багаті, мали значне суспільне становище, дітей. Спочатку нічого не затьмарювало їхнього щастя. Разом ставали на коліна і