У людських взаєминах, особливо у стосунках закоханих, багато емоцій, почуттів. Психологи кажуть, що будь-який кон-флікт – це, по суті, дефект спілкування. Конфлікти в шлюбі зостаються, коли ми вимагаємо від свого друга стільки, як від себе. Здавалося б, усе чесно. Але ні. На думку психологів, між чоловіком і жінкою існує значна психобіологічпа різниця. Уже в дошкільному віці бачимо різні глибинні властивості: хлопчики потребують рухатися, вони швидше бігають, захоплюються спортом. Дівчата спостережливіші, спритніші, мають вправніші пальці. Суттєво відрізняються навіть малюнки дітей. Хлопчики малюють Людину в загальних рисах, а дівчата ретельно вимальовують усі деталі – сукенку з прикрасами, зачіску. Ось чому чоловіків так дратує підвищена зацікавленість їхніх жінок до зовнішності.

Таким чином, партнер у подружжі не «поганин», а «інший».І сперечатися з цим безглуздо. Треба лише пам'ятати про це. А взагалі можна обійтися без конфліктів? Важко, але цілком реально звести їх до мінімуму. Ось деякі повчальні історичні приклади.

Великою трагедією для Авраама Лінкольна було його одру-ження. Упродовж 23 років переживав він гіркоту і біль важких стосунків зі своєю дружиною. Про це оповів юрист Гсрндон у записках «Гіркі плоди подружніх негараздів». На думку жінки, у Лінкольна все було не так. Він сутулився і негарно ходив, вона передражнювала його манеру триматися. Не подобалося дружині, що великі вуха її чоловіка стирчали під прямим кутом до голови. Навіть докоряла, що ніс у нього непрямий, а нижня губа вигинається.

«Гучний, пронизливий голос місіс Лінкольн, за спогадами сучасників, можна було чути на протилежному боці вулиці, а про безперервні спалахи її гніву знали всі, хто жив поблизу». Часто гнів її виявлявся не лише на словах, а її вибрики інколи були люті, шалені й несамовиті.

Ось тільки один із них. Невдовзі по весіл-іпо Лінкольн і його дружина поселилися у вдови лікаря, яка утримувала пансіон. Якось за сніданком Лінкольн зробив щось таке, що викликало у дружини сильне роздратування. 1 вона на очах у всіх вихлюпнула чашку гарячої кави в обличчя чоловікові. Той нічого їй не сказав, лише сидів принижений, допоки господиня пансіону витирала йому обличчя й одяг.

І що, змінили Лінкольна всі ці жіночі зачіпки, докори та виб- рики? Так. Але тільки в одному - в його почуттях до неї. Вона змусила чоловіка шкодувати, що так невдало одружився, і коли тільки міг, уникати дружини. Лінкольн намагався якомога рідше бувати вдома, жив у роз'їздах, віддаючи перевагу незручностям, лише б не зустрічатися з жінкою.

Французький імператор Наполеон III, небіж Наполеона Бо- напарта, закохався у наивродлнвішу жінку – графиню Євгенію Тебську й одружився з нею. Його порадники стверджували, що вона лише донька нікому не відомого іспанського графа. Але На- полеон заперечував: «Ну і що?» Її граціозність, елегантність, ви- шуканість, молодість, чарівність, врода переповнювали його «не-вимовним блаженством». Він фактично кинув виклик усій нації.«Я віддаю перевагу жінці, яку люблю і поважаю».

Наполеон і його наречена мали здоров'я, багатство, владу, вроду, любов, взаємне розуміння - все, щоб створити ідеальну сім'ю. Але дуже швидко «священне полум'я кохання» стало тьмя- ніти і гаснути, жар охолов, залишивши після себе лише тліючі

вуглинки. Наполеон зробив Євгенію імператрицею, але ніщо - ні

сила кохання, ні могутність його трону - не змогли змусити її перестати буквально переслідувати свого чоловіка. Стомлена ревнощами і підозрами, вона не дозволяла чоловікові навіть на хвилину залишатися на самоті, вдиралася в його кабінет, коли імператор був зайнятий державними справами. Наполеон - власник чудових палаців, імператор Франції - не міг знайти закутка, щоб побути наодинці з собою. Вона скаржилася на чоловіка, часто плакала, бурчала, погрожувала, ображала його. І всі ці безглуздя чинила вона лише тому, що боялася, аби він не захопився іншою.

І чого ж Євгенія досягла? Ось уривок із книги Е. Рсйнхардта. «Таким чином, дійшло до того, що Наполеон в насуненому на очі капелюсі часто крадькома виходив уночі через невеликі бокові двері в супроводі одного з близьких друзів і простував до якої-небудь дами, або, як у минулі часи, просто бродив великим містом».

Навіть свою наймогутнішу зброю - вроду - жінка при над мірному старанні здатна перетворити на порох. Так сталося і з Євгенією. Ні імператорський титул, ні врода не допомогли їй вберегти любові «в отруйній задусі вічних докорів і прискіпувань». Вона могла, як колись біблійний Йов, гірко сказані: «Чого я боявся, тс і спіткало мене». Ця сердешна жінка сама накликала на себе лихо своїми ревнощами, прискіпуваннями і докорами.

Дружина Льва Толстого зрозуміла згубну роль своїх прискіпу-

вань і докорів тоді, коли вже було запізно. Перед смертю вона призналася донькам: «Я була причиною смерті вашого батька». Доньки нічого не відповіли. Вони знали: мама казала правду.

А тим часом, граф Л. Толстой і його дружина за всіма даними мали бути щасливі. Він - знаменитий письменник. Опріч слави, обидвоє були багаті, мали значне суспільне становище, дітей. Спочатку нічого не затьмарювало їхнього щастя. Разом ставали на коліна і