Скаржаться, що чоловік не той, жінка не та, діти не ті. А на- справді скаржаться на те, що втратили радість буття, не мають контакту зі самим собою. Відчувають, що справжнє життя десь там, у інших, а в них немає.

Проблеми у всіх різні. А саме бажання порівнювати виникає тоді, коли людина відчуває велику різницю між тим, яким вона хотіла б бачити своє життя, і тим, що вона має. Приміром: я ніколи так гарно не виглядатиму, бо не маю вишуканого одягу, косметики, тренажера, не маю часу і сил, щоб ходити в басейн. Таким чином, джерело трансформації людина шукає ззовні, а не в собі, коли сама ідея порівнювати перестає існувати, втрачає зміст. Коли людина порівнює себе з іншою, на це порівняння вона витрачає всю свою психічну енергію, а сама замість іти вперед, навіть не залишається на місці, а котиться назад.

Приміром, жінка погано живе зі своїм чоловіком. Між ними провалля, стосунки їхні мовчазні, холодні. Ця жінка заздрить своїй сестрі, в якої чудова сім'я, але вона тішить себе думкою, що чоловік її - не п'яниця, як у її сусідки. І все-таки вона відважилася розлучитися з ним. Цей крок вимагає від жінки самостійного ви- рішення дуже багатьох проблем, пов'язаних з дітьми, з житлом, улаштуванням на роботу, посиленим доглядом за своєю зовніш- ністю. Змінюючи своє життя, вона змінюється сама і щодня відкриває в собі нові можливості й сили, цілком по-іншому бачить й оцінює себе. Їй важко, але чи буде вона порівнювати себе з кимось іншим? Вона тільки тепер відчула, що живе, і гостро відчуває кожен момент свого буття, концентрує сили, реалізує бажання, довіряє своєму життєвому потенціалові.

Може, в цей час жінка стає амбіційного. Амбіція - це дома- гання, прагнення одержати те, чого хочеш, досягти реалізації своїх планів. Починати ж завжди треба з грандіозної амбіції – прожитии максимально чудове життя, на яке здатний, проявити себе щонайповніше. Щодня ця велика амбіція набирає різного конкретного змісту. Без здорових амбіцій життя стає прісним, сірим та нудним. І не варто соромитися заявляти про це. Якщо людина посправжньому цінує і поважає себе, то їй байдуже, що інші її не відзначили чи не зрозуміли. Чому взагалі хтось має мене оцінювати і чому я повинен орієнтуватися на чиїсь оцінки і ними дорожити? Бо це завжди пов'язане з відчуттям, що нас недолюбили, не визнали, не захоплювалися нами.

Людина хоче всім подобатися, прагне, аби всі її заохочува- ли. У житті так не буває. Тому її весь час турбують неспокій, не-впевненість, підозра, ревнощі й заздрість. Вона постійно пережи-ває, що про неї не думатимуть так добре, як вона того бажає, хоч те, як до нас ставляться інші, зовсім не стосується вашого щастя.

Тому треба викорінювати в собі шанолюбство і без самоприни- ження чітко намагатися усвідомити, наскільки я роблю менше і гірше, ніж можу. Коли людина йде шляхом трансформації, то їй нема чого плакати над собою. Вона вірить у себе.

Страждання бувають різні. Часто люди самі собі вигадують привід для переживань, а потім не хочуть з ними розлучатися. Коли людина жаліє себе або комусь заздрить, вона мучиться, збільшує вантаж своїх негативних емоцій. Але можна жаль до себе чи заздрість трансформувати в активне, творче, цілеспрямоване переживання. Від жалості до себе та заздрощів настає депресія, людина слабне і внаслідок астенії думка про тс, що життя не вдалося, стає панівною, а жаль до себе ще дужчає. І виходить замкнене коло.

Коли відбувається щось незрозуміле, французи кажуть: «Шу- кайте жінку! Це, мабуть, її витівки». Те ж саме інколи кажуть і про чоловіків. Але