Ще в молодості Гальтон вивчив роботи одного з творців сучасної статистики — бельгійця Адольфа Кетле (1796—1874). У своїй книзі «Соціальна фізика» (1835), що зробила глибоке враження на розуми сучасників і визвавши гострі суперечки, Кетле, спираючи на теорію імовірностей, показав, що її формули дозволяють знайти підпорядкованість поводження людей деяким закономірностям. Аналізуючи статистичний матеріал, він одержав постійні величини, що дають кількісну характеристику таких людських актів, як вступ у шлюб, самогубство й ін. Ці акти вважалися довільними. Тепер же з'ясовувалася відома регулярність їхнього здійснення. Супротивники концепції вільної волі сприйняли «соціальну фізику» Кетле як свідчення правоти своїх поглядів. Сам Кетле виходив в інтерпретації отриманих результатів з ідеї «середньої людини» (1'homme moyen), типово буржуазної по своїй класовій суті. Він припускав існування споконвічної людської природи як свого роду ідеалу, від якого люди відхиляються відповідно нормальної кривої ймовірне їй. Саме тому середня величина є найбільш часта. За законом Гаусса — «Лапласа божественна мудрість усі врівноважує як у фізичному світі, так і в морально-інтелектуальному.

Хоча концепція Кетле була нерозривно зв'язана з властивим буржуазному світогляду метафізичним підходом до суспільних явищ, він вносила ряд нових моментів. Якщо середнє число є постійним, то за ним повинна стояти реальність, порівнянна з фізичної (порівн. метеорологія), завдяки чому стає можливим пророкувати явища на основі статистичних законів.

Для пізнання ж цих законів безнадійно вивчати кожного індивіда окремо. Об'єктом вивчення поводження повинні бути великі маси людей, а методом — варіаційна статистика. Кетле установив, як розподіляються різні відхилення від середньої величини, показавши, що, чим таке відхилення більше, тим воно зустрічається рідше, причому цьому можна дати точне математичне вираження.

Спадковість як визначальний фактор індивідуальних розходжень

У 1869 р. вийшла книга Гальтона «Спадковість таланта». У ній давався статистичний аналіз біографічних фактів і викладався ряд дотепних розумінь на користь приложеному закону Кетле до розподілу здібностей. Подібно тому як люди середнього росту складають саму розповсюджену групу, а більш високого зросту зустрічаються тим рідше, ніж частіше вони відхиляються від норми, точно так само, думав Гальтон, люди відхиляються від середньої величини й у відношенні розумових здібностей. Але чим детермініровані ці відхилення? Кетле пояснював їх «грою случаючи». Гальтон же під впливом дарвінізму затверджував, що вони строго визначаються фактором спадковості.

Ми зустрічаємося тут із ще одним напрямком думки, що виникли в психології під впливом еволюційної теорії. Принцип пристосування до середовища був одним з аспектів цієї теорії. Але в ній мався й інший аспект — принцип природного добору, у свою чергу передположена дія механізму спадковості. Пристосування виду досягається за рахунок генетично детермінірованих варіацій індивідуальних форм, що утворять вид.

Під впливом цього загально-біологічного підходу Гальтон висуває положення про те, що індивідуальні розходження психологічного порядку подібно розходженням тілесним можуть бути пояснені тільки в категоріях навчання про спадковість. Позитивне значення цього висновку полягало в тому, що висувалася нова важлива проблема — проблема генетичних передумов розвитку психічних здібностей. Наносився ще один удар по концепціях, що протиставляла тілесні якості людини щиросердечним.

Але біологічна детермінація не є для людей ні єдиної, ні тим більше визначальної. Гальтон же відкидав які б те ні були інші істотні причини. Вивчивши і статистично обробивши величезний біографічний матеріал, що стосується родинних зв'язків видатних особистостей Англії, Гальтон затверджував, що висока обдарованість визначається ступенем і характером споріднення. З чотирьох дітей, наприклад, шанс стати талановитим, по підрахунках Гальтона, мається тільки в одного.

Для вивчення питання про походження розумових якостей Гальтон використовував поряд з біографічним методом анкетний. Він розіслав найбільшим англійським ученим докладну анкету, за матеріалами якої була написана монографія «Англійські люди науки: їхня природа і виховання» (1874). І знову вирішальна роль приписувалася спадковості, вплив же зовнішніх умов, виховання вважалося незначним, а іноді і негативним.

До анкетного вивчення індивідуальних розходжень було приєднане експериментальне. На Міжнародній виставці в Лондоні в 1884 р. Гальтон організував антропометричну лабораторію (надалі переведену в Південно-кенсингтонський музей у Лондоні). Через неї пройшло понад 9 тис. випробуваний, у яких вимірялися поряд з ростом, вагою і т.д. різні види чутливості, ВР і інші сенсомоторні якості. Пояснення результатів залишалася незмінним: спадковість визначає ці якості з такою же невідворотністю, з який вона визначає ріст і вагу

чи тіла колір очей. Ця ж ідея лейтмотивом проходить через інші роботи Гальтона, опубліковані під загальним заголовком «Дослідження про людські здібності і їхній розвиток» (1883).

Реакційний характер підміни соціальної детермінації біологічної

Аналіз індивідуальних розходжень не був для Гальтона самоціллю. Він підкоряв його реакційній соціально-політичній доктрині. Діагносціровання варіацій у психологічних якостях людей розглядався як засіб і передумова добору найбільш пристосованих. Проголошувалося, що людський рід може бути поліпшений тим же шляхом, яким виводиться нова порода собак і коней, тобто за допомогою відповідних шлюбів протягом декількох поколінь.

Цей напрямок одержав ім'я «євгеніка». Її задачу Гальтон бачив у тім, щоб «сприяти розмноженню рас, найбільш здатних мислити і підніматися по ступінях високої доброчинної цивілізації, замість того щоб по помилковому інстинкті робити допомога слабким і затримувати розмноження сильних і енергійних особистостей» (цит. по 23, стор. 52— 53). Так помилковий погляд на детермінацію психічних здібностей ставав знаряддям расистської ідеології.

Зіставивши Кетле з Гальтоном, можна