Думка, начебто ядро особистості визначається спадковістю, було помилковим і, до речі сказати, суперечило ідеям попереднього «Нарису науки про характер», де за зовнішніми «обставинами-збудниками» визнавалося «більш важливе значення у формуванні властивостей особистості, чим за фізіологічними зв'язками організму» (8, стор. 125).

Але, незважаючи на помилковість концепції «эндопсихіки-экзопсихіки» у цілому, у розумінні другого терміна цієї пари містився новий важливий момент. Взаємодія людини з зовнішньою дійсністю (экзопсихіка) трактувалося як відношення особистості. Уведення категорії відносини було кроком вперед у порівнянні з механічним представленням, відповідно до якого впливу середовища на організм відбуваються по типі зовнішніх поштовхів. Але ж саме таке представлення домінувало тоді в диференціальній психології, що не знала ніяких інших факторів, крім спадковості і механічно зрозумілого середовища.

Захищаючи наукову характерологію як досвідчену, пояснювальну науку, що спирається на природний експеримент і вивчення нейродинаміки коркових процесів, Лазурский не додавав істотного значення математичним методам. Він затверджував категорично: «Для того щоб порівнювати

і класифікувати людські характери, зовсім не потрібно неодмінно знати «у скількох разів» чи «наскільки саме» один щиросердечний прояв інтенсивніше іншого» (8, стор. 45). Можна, наприклад, позначити системою балів, як це було зроблено Провині, яскравість уяви в дітей, але «подібні цифрові позначення не можуть мати ніякої математичної цінності. Формул з них складати не можна» (8, стор. 46—47).

Однак Лазурский усе виразніше відчував недостатність якісних методів і через кілька років спробував використовувати графічні схеми для визначення здібностей дитини. Ці спроби були невдалі, а передчасна кончина перешкодила Лазурскому здійснити подальшу розробку прийомів кількісного аналізу до характерології.