ознака важкого соматичного захворювання. Вони звертаються до лікарів різних спеціальностей, домагаючись стаціонарного обстеження. З часом іпохондрична симптоматика стає менш чіткої і поступається місцем хронічним афективним розладам зі зміною характеру. Подібного роду динаміка іпохондричних утворень властива не тільки сліпим, але і видючим — іпохондричний розвиток особистості проходить через такі ж етапи. Іноді розладу поводження, що виникають при тривалих обстеженнях хворих у стаціонарі, розцінюють як реакцію на соматичного страждання, але це не повне пояснення клінічної картини виниклих порушень.
Варто звернути увагу на деякі психічні особливості, що з'являються після вдало зробленої операції в облич сліпонароджених чи осліплих у ранньому віці. Цілісне сприйняття предметів і явищ виникає в них не відразу, а проходить тривалий період нагромадження запасу зорових представлень, яким належить вирішальна роль у сприйнятті навколишнього світу. Тому якщо хворий після операції прозрів, те він ще якийсь період часу не бачить що відбувається, як видючі з дитинства. Часто в цих випадках у них виникають реакції розпачу через те, що з їхнього погляду зовнішній світ повинний бути представлений по-іншому і що надії їхній у цьому відносини не виправдалися.
Однак розвиток таких станів не завжди порозумівається тільки психогенними факторами, хоча вони можуть бути значні, особливо якщо з хворим не проводилося відповідної психотерапевтичної роботи.
Включення зорового аналізатора змінює функціонування всього мозку. Надмірне навантаження на зоровий аналізатор у більшості випадків приводять до розвитку астенічних симптомів, погіршенню самопочуття і настрою.
Перед операцією хвор необхідно пояснити, що бачити так, як бачать видючі люди, він буде не відразу, а тільки після визначеного етапу нагромадження представлень, тривалістю в кілька місяців. Він повинний знати, що повільніше всего накопичується запас просторових представлень, від якого буде залежати визначення відстаней. У кінофільмі «Доктор Калюжний» добре показані ці особливості.
У післяопераційному періоді хворої має потребу в раціональній психотерапії і призначенні транквілізаторів для зм'якшення астенічних проявів.
Психологія глухих і туговухих
Зміни особистості при вимиканні слухового аналізатора менш чіткі, але принципово вони мало відрізняються від описаних вище. Так, при зниженні слуху, що особливо виникає в зрілому віці, з'являються утруднення у встановленні контактів з навколишніми, виникають підвищена дратівливість, уразливість. Через труднощів спілкування можуть з'явитися сенситивні ідеї відносини. Так, наприклад, що оточують засміялися, а людина з поганим слухом зрозумів, що його засуджують, про нього говорять, глузують з нього. У тривожних, самолюбних і недовірливих облич можуть виникати спочатку підозри, а потім впевненість у недоброзичливому відношенні.
Марення туговухих, як правило, не виникає тільки через зниження слуху. У розвитку й оформленні психічних розладів визначену роль грають психогенні фактори (тривалі службові і сімейні конфліктні ситуації й ін.), а також характерологические особливості облич.
Перебування таких хворих у соматичному стаціонарі викликає великі утруднення, особливо якщо лікар не приділив достатньої уваги цьому дефекту. У період обстеження вони прагнуть напружено вслухуватися в розмови персоналу, лікарів, сусідів по палаті. Зниження слуху й афективна настроєність не дозволяють їм розібратися в їхній власній ситуації. Вони болісно інтерпретують дії навколишніх, приймаючи у свою адресу «найважчі підозри». Це часто приводить до подавленого настрою, тривозі, порушенням сну й апетиту. Треба враховувати, що туговухі, звичайно ховаючи свій недолік, часто соромляться і навколишніх хворих. Тому лікар у своїй роботі повинний враховувати всі обставини, щоб розсіяти хворобливі сумніви і підозри.