Рефлекторна природа психічного
Давно висунене матеріалістичною думкою положення про те, що психічне є мозковим явищем поступово утверджувалося в міру того, як наука розкривала будову і функції нервової системи.
Вже в XVII ст. французький учений Р. Декарт, який сам ще посідав дуалістичну позицію в розв'язанні питання про від-ношення психічного до фізичного, висунув догадку про те, що нервова система, керуючи життям організму, функціонує реф-лекторно, що різні діяльності організму є відповідями на ті чи інші подразники з середовища, здійснюваними при участі певних відділів мозку. Дальшими експериментальними дослі-дженнями ця догадка була цілком підтверджена щодо роботи спинного і нижчих відділів головного мозку. Проте довго науці не вдавалося з'ясувати принципи і механізми роботи великих півкуль головного мозку.
Нез'ясованість роботи великих півкуль головного мозку ви-користовували ідеалісти, дуалісти в своїх намаганнях довести, ніби психіка не зв'язана з мозком і від нього не залежить, ніби мозок є тільки «сідалом», «інструментом душі». Недостача наукових знань про роботу великих півкуль спричинялась також до спрощеного, механістичного, а то й грубого, вульгарного тлумачення психіки як функції мозку. Так, деякі німецькі філософи XIX ст. (Бюхнер, Фохт, Молешотт), ці, за виразом Ф. Енгельса, «рознощики дешевого матеріалізму», твердили, йдучи за французьким природознавцем XVIII ст. Кабанісом, ніби «мозок виділяє мисль так само, як печінка — жовч».
У другій половині XIX ст. фізіологія здобула деякі важливі дані про роботу великих півкуль методами оперативного вида-лення певних їх ділянок, штучного їх подразнення (гальваніч-ним струмом тощо) у тварин, а також шляхом вивчення мозку при патологічних розладах мови та інших актів психічної діяль-ності у людини. Проте застосування цих методів не дало мож-ливості з'ясувати закони нормального функціонування великих півкуль головного мозку.
Шлях до розкриття їх функцій вперше в науці відкрив Сєченов, батько російської фізіології (Павлов) і один з осново-положників наукової психології в нашій вітчизні. Сміливо поши-ривши рефлекторний принцип функціонування нервової систе-ми на вищі відділи головного мозку, він у сівоїй книзі «Рефлекси головного мозку» (1863) висунув і обгрунтував думку про те, шо всі акти свідомої і несвідомої психічної діяльності людини за способом свого походження є рефлекси. Сєченов розглядав психічні явища як середню ланку цілісного рефлекторного акту, нерозривно зв'язану з його початком (зовнішнім подразненням) і закінченням (відповідною дією). Він настоював на тому, що психічне не можна розглядати ізольовано від зовнішніх впли-вів на людину, слідів минулих їх вражень та її відповідних дій. Ця книга Сєченова, як і інші його праці, всім своїм змістом спрямована була проти ідеалістичного «відокремлення» психіч-ного від фізичного.
Розробляючи далі ідею рефлекторної роботи вищих відділів головного мозку, Павлов винайшов метод об'єктивного дослі-дження нормального їх функціонування. Шляхом застосування винайденого ним методу умовних рефлексів в результаті бага-торічних досліджень Павловим і його учнями створена «справж-ня фізіологія головного мозку».
Павлов виходив з матеріалістичного положення Сєченова про єдність організму і середовища. Це є одно з основних по-ложень сучасної передової біологічної науки. Взаємовідношен-ня організму з середовищем необхідні для задоволення його потреб, для його життя і розвитку. Коли б організм не підтри-мував цих відношень з своїм середовищем, він не міг би існувати.
Нервова система відіграє провідну роль у забезпеченні від-ношень організму до середовища. Вона бере участь в об'єднанні (інтеграції) роботи всіх частин організму і регулює його зв'язки з зовнішнім світом, його внутрішню життєдіяльність. Головними проявами її діяльності є рухи організму, здійснювані скелетно-м'язовою системою, і секреторні реакції. Всі вони являють собою більш чи менш складні рефлекси, тобто, закономірні реакції організму на певні подразники, здійснювані за участю тих чи інших відділів центральної нервової системи. Через них жи-вий організм пристосовується до умов свого існування, активно на них впливає, задовольняє свої потреби (в їжі, в питві, за-хисті і т. п.).
Основу рефлекторної діяльності нервової системи становлять безумовні рефлекси, які виробилися в процесі- біологічної ево-люції і передаються кожному організмові в спадщину. На їх основі в процесі індивідуального життя, під впливом його умов і при участі великих півкуль головного мозку, утворюються умовні рефлекси. Великі півкулі головного мозку є органом най-складнішої рефлекторної діяльності, здійснюваної індивідуаль-но вироблюваними механізмами. Цю діяльність Павлов назвав вищою нервовою діяльністю. Вища нервова діяльність — це е умовнорефлекторна діяльність. Через неї реалізуються найсклад-ніші співвідношення організму з зовнішнім світом, його присто-сування до змінюваних умов існування.
Досліджуючи роботу великих півкуль головного мозку, Пав-лов поставив перед собою завдання з'ясувати, як з допомогою цього відділу мозку явища зовнішнього світу то відображаються в діяльності організму, то залишаються байдужими, наче не існуючими для нього, як незчисленні, різноманітні і віддалені агенти зовнішнього світу стають сигналами, що скеровують активне зв'язування живої істоти з зовнішнім світом. Він розви-нув нове в науці розуміння функцій головного мозку як органу відображальної діяльності. Павлов показав, що відображення живим організмом об'єктивної дійсності створюється в процесі рефлекторної діяльності. Елементи цього відображення наявні вже в нижчій нервовій діяльності. Особливо ж вони розвива-ються у вищій нервовій, умовнорефлекторній діяльності. Умов-ний рефлекс є одночасно фізіологічне і психічне явище.
Отже, сучасні дані науки говорять про те, що за своєю природою психічна діяльність є рефлекторне явище. В своїх більш-менш розвинених формах вона за своїм відношенням до мозку є вищою нервовою діяльністю, здійснюваною його вели-кими півкулями.
Нижча нервова діяльність.
Щоб глибше зрозуміти рефлекторну природу психічної діяльності, треба ближче познайомитися з будовою і функціями різних відділів мозку, особливостями
