Нервові зв'язки, що ле-жать в основі безумовних рефлексів спинного мозку, є природженими. Вони функціонують з самого раннього віку дитини. Во-на, наприклад, відсмикує ручку від больового по-дразника. Якщо доторкну-тись пальцем долоні ново-народженої дитини, вона схоплює його (хапальний рефлекс).

Безумовні рефлекси спинного мозку бувають різної складно-сті. Дослідження Сєченова, Введенського, Ухтомського, Шеррінгтона і ряду інших учених показали, що в них мають місце не тільки процеси збудження, а й гальмування. Рефлекторні акти спинного мозку виникають внаслідок певного співвідношення цих двох нервових процесів. Це співівідношення виявляється, зокре-ма, в погодженій дії мускулів-антагоністів, тобто тих, що зги-нають кінцівки, і тих, що їх розгинають.

Рефлекторні акти спинного мозку біологічно необхідні. Вони обслуговують ряд потреб організму (в захисті, пересуванні і т. п.), дають йому можливість пристосуватися до деяких умов життя. З участю спинного мозку відбуваються всі рухові рефле-кси тулуба і кінцівок, більшість судинних рефлексів, усі ре-флекси сечового міхура, прямої кишки тощо. Спинний мозок функціонує не самостійно, а під контролем головного мозку. Го-ловний мозок може гальмувати рефлекси спинного мозку. Так, при несподіваному уколі ми відсмикуємо руку. Проте ми можемо затримати цей рефлекс на больовий подразник і гальмуємо його, коли в цьому є потреба (наприклад при вийманні скалки з пальця).

Виконувані спинним мозком функції мають у людини суто фізіологічний характер. Для виникнення найелементарніших пси-хічних явищ (наприклад відчуття дотику, болю, тепла, холоду в тій чи іншій кінцівці або частині тулуба) потрібно, щоб збу-дження від певного подразника передалось не тільки до спин-ного, а й до вищих відділів головного мозку. Патологічні факти говорять про те, що при пошкодженні аферентних шляхів, що сполучають спинний мозок з головним, розладнується або й втра-чається чутливість тулуба і кінцівок. Рефлекси спинного мозку включаються у вищу нервову діяльність, здійснювану великими півкулями головного мозку, і стають її важливими складовими елементами.

Безумовні рефлекси здійснюються також нижчими відділами головного мозку.

До них належать такі його частини, як довгастий мозок, вароліїв міст, се-редній мозок, що складається з ніжок мозку і чотиригорбикового тіла, мозо-чок, проміжний мозок, головними частинами якого є зоровий горб, і підгорбова ділянка. До цих відділів мозку належать також базаль-ні, або підкіркові вузли, до складу яких входять такі головні утворення, як смугасте тіло і бліда куля. Вони об'єд-нуються під назвою стріопалідарної системи.

Від цих відділів мозку відходить 12 пар черепномозкових нервів, які своїми волокнами зв'язують їх з рецепторними, руховими і секреторними орга-нами голови, а також з нижньою частиною тіла. Через них проходять також шляхи, що з'єднують великі півкулі головного мозку з усіма частинами ор-ганізму.

З участю цих відділів головного мозку відбувається велика кількість його безумовних рефлексів, значно більш різноманіт-них, ніж рефлекси спинного мозку. До них належать рефлекторні акти слиновиділення, сльозотечі, потовиділення, кашлю, чхання, ссання, ковтання, жування, блювання, мигання, крику, роз-ширення і звуження зіниць очей, насторожування на світло і звук (орієнтувальні рефлекси), рефлекторні виразні рухи (на-приклад під час лякання, страху, гніву), рефлекторна регуляція роботи серця, легенів, судин шлункової і підшлункової залоз, статичні, статокінетичні рефлекси, напруження мускулатури, положення тіла в просторі, терморегуляція та ін. В здійсненні цих рефлекторних актів бере участь також вегетативна нервова система, центральні вузли якої розміщені в підгорбовій ділянці проміжного мозку, в області чотиригорбикового тіла і в довга-стому мозку.

Деякі безумовні рефлекси головного мозку являють собою відносно прості акти. Прикладом таких е безумовний слинний рефлекс. Потрапляючи в рот, їжа подразнює чутливу поверхню язика, збудження передається до слинного центра в довгастому мозку, звідти до слинної залози, внаслідок чого виділяється сли-на. Інші безумовні рефлекси головного мозку мають складний характер. Часто вони являють собою ланцюги рефлексів (на-приклад ковтання).

Прикладом ланцюгового безумовного рефлексу є статокінетичний рефлекс випрямляння кішки в повітрі при її падінні. Кинута з височини кішка з опера-тивно видаленими великими півкулями здебільшого стає на ноги. Відбувається цей процес так: зміна в просторовому положенні отолітового приладу вуха ви-кликає певне рефлекторне скорочення шийних м'язів, що ставлять голову тва-рини в нормальне положення по відношенню до горизонту. Скорочення цих шийних м'язів викликає рефлекс на певні м'язи тулуба і кінціво^ який дає кінець кінцем правильне стояче положення тварини,

Безумовні рефлекси головного мозку є також природженими, передаваними в спадщину. В основі їх лежать постійні нервові зв'язки, що являють собою результат філогенетичного (видово-го) розвитку живого організму. В їх здійсненні мають місце не тільки процеси збудження, а й гальмування. Звичайно рефлекси цих відділів мозку включаються в роботу великих півкуль, вони нею регулюються. Великі півкулі можуть і гальмувати ці ре-флекторні акти. Ми можемо, наприклад, до певної міри затри-мати кашель, чхання, мигання, вияви емоцій і деякі інші без-умовні рефлекси.

Безумовні рефлекси головного мозку мають велике значення в житті організму людини і тварини. Вони необхідні для задово-лення його потреб в їжі, питві, повітрі, захисті, підтриманні нор-мального положення в просторі, пересуванні тощо. Проте при всій їх важливості вони недостатні для забезпечення життя орга-нізму, його тривалого, міцного і досконалого пристосування до середовища. Про це переконливо говорять спостереження за по-ведінкою підкіркових тварин, тобто таких, у яких оперативно ви-даляються великі півкулі головного мозку.

У собаки з оперативно видаленими великими півкулями зберігаються без-умовні рефлекси головного і спинного мозку Він їсть, уникає руйнівних по-дразнень, насторожується на світло І звук, чинить опір при спробах його за-хопити і виконує ряд інших рухів, що їх анатомічним субстратом є ближчі до великих півкуль підкіркові