Аналогія

Поруч з індукцією і дедукцією можливий третій спосіб умовиводів – логічний перехід від відомого знання про окремий предмет або його групи до нового знання про другий окремий предмет або іншій його групі, який називається аналогією.

В науці і юридичній практиці нерідко досліджуються окремі явища, відносно яких ще не отримані узагальнення. В цих випадках судять про нове явище, опираючись на раніше набуті знання по схожому одиничному явищу, тобто уподібнюють одне явище іншому.

Умовивід по аналогії – це виведення про приналежність одиничному предмету певної прикмети, основане на схожості цього предмета в суттєвих прикметах з іншим одиничним предметом.

Якщо позначити символами a і b два одиничних предмети або події, а P, Q, S, T – їх прикмети, то вивід по аналогії можна представити наступною схемою:

a має прикмети P, Q, S, T

b має прикмети P, Q, S

Отже, b, ймовірно, має прикмету T

Аналогія не є довільною логічною побудовою, в її основі лежать об’єктивні властивості і відношення предметів реальної дійсності. Кожний конкретний предмет або явище, володіючи великою кількістю ознак, представляє не випадкову їх комбінацію, а певну єдність, комплекс. Якою б дрібною не була та чи інша ознака, її існування і зміни завжди обумовлені станом інших сторін предмета або зовнішніх умов.

Що стосується ролі аналогії в юридичній теорії та практиці, то до аналогії звертаються у випадках правової оцінки, а також в процесі розслідування і проведення криміналістичних експертиз.

З логічної сторони юридична оцінка стану справи протікає, як правило, у формі силогізму, де великим засновком виступає визначена норма права, а меншим – знання про конкретний факт. Поруч з цим в окремих правових системах припускається правова оцінка по аналогії закону або по прецеденту. Виходячи з практичної складності передбачити і перерахувати в законі всі види правопорушень, які можуть виникнути в майбутньому, законодавець надає суду право оцінювати не передбачені законом випадки по нормам, які регулюють схожі правовідносини. В цьому і полягає суть правового інституту аналогії закону.

Аналізуючи фактичний матеріал, суддя і слідчий використовують не тільки загальні знання, отримані наукою і практикою, але й звертаються і до індивідуального досвіту – свого і чужого. Порівняння конкретної справи з раніше розслідуваними одиничними випадками допомагає виявити схожість між ними і на цій основі, уподібнивши одну подію іншій, виявити нові, раніше невідомі прикмети і обставини злочину.

В найбільш чіткій формі умовиводи по аналогії зустрічаються при розкритті злочинів по способу їх здійснення.

Нерідко умовиводи по аналогії часто використовують при проведенні окремих видів криміналістичних експертиз, які ставлять завдання ідентифікації особистості або матеріальних предметів: встановлення особи по прикметам зовнішності, по відбиткам пальців, по слідам ніг, зубів, рук і т.п.; встановлення виконавця тексту або підпису; встановлення зброї по стріляним кулям та гільзам, а також інструментів, засобів взлому, транспортних засобів по їх слідам тощо.

В силу різних причин висновки експерта-криміналіста можуть мати характер проблематичних висновків. На відміну від достовірних висновків такі ймовірні висновки експертів, як і будь-які інші припущення, не можуть виконувати роль судових доказів. Але ці ж висновки нерідко грають важливу роль, надаючи слідству додаткову інформацію для побудови версій та їх перевірки, виконанні оперативних дій і т.п.

Отже, як видно з вищесказаного, роль умовиводів по аналогії в юридичній теорії та практиці досить важлива.