Емпатія і комунікація
Фе-но-мен ем-па-тії ті-с-но по-в’я-за-ний з емо-цій-но--пі-з-на-валь-ни-ми та пси-хо-ло-гі-ч-ни-ми яко-с-тя-ми осо-би-с-то-с-ті і про-яв-ля-є-ть-ся на-сам-пе-ред у спіл-ку-ван-ні. У ба-га-то-пла-но-во-му про-це-сі спіл-ку-ван-ня ви-о-к-ре-м-лю-ють най-го-ло-в-ні-ші фун-к-ції: ко-му-ні-ка-ти-в-ну, ін-терак-ти-в-ну та пе-р-це-п-ти-в-ну.
Ко-му-ні-ка-ти-в-на фун-к-ція за-без-пе-чує об-мін ін-фор-ма-ці-єю ін-ди-ві-ду-аль-но чи че-рез за-со-би ма-со-вої ін-фор-ма-ції (ЗМІ) без об-ме-жень у ча-сі та про-с-то-рі і є не-об-хід-ною умо-вою на-сту-п-но-с-ті роз-ви-т-ку ге-не-ра-цій, сві-то-во-го про-гре-су. Об-мін ін-фор-ма-ці-єю пе-ре-дба-чає і пе-в-ний вплив на лю-дей, їх по-ве-дін-ку, ха-рак-тер ді-я-ль-но-с-ті, су-с-пі-ль-ну сві-до-мість, тобто ре-а-лі-зо-ву-є-ть-ся фун-к-ція впли--ву або ін-терак-ти-в-на фун-к-ція. Про-б-ле-ма ефе-к-ти-в-но-с-ті впли-ву ЗМІ на ау-ди-то-рію, ін-ди-ві-да є од-ні-єю з про-ві-д-них у су-ча-с-ній те-о-рії ма-со-вої ко-му-ні-ка-ції. Під цим по-нят-тям най-ча-с-ті-ше ро-зу-мі-ють змі-ну по-ве-дін-ки, уяв-лень, ду-мок чи-та-ча, слу-ха-ча чи те-ле-гля-да-ча, які ви-к-ли-ка-ні ді-єю ЗМІ. У від-кри-тих сус-пі-ль-с-т-вах ЗМІ впли-ва-ють на-сам-пе-ред об’єктивністю по-дан-ня но-вин та іні-ці-ю-ван-ням дис-ку-сій. В Укра-ї-ні, за сло-ва-ми Оле-к-сан-д-ра Май-бо-ро-ди (га-зе-та “День”), “надто ба-га-то га-зет і жу-р-на-лів ста-ли ру-по-ра-ми суб’єктивних по-гля-дів сво-їх спон-со-рів та упе-ре-дже-ни-ми уча-с-ни-ка-ми дис-ку-сій”. Згі-д-но з опи-ту-ван-ням, яке про-вів Ки-їв-сь-кий центр по-лі-тич-них до-слі-джень і кон-ф-лі-к-то-ло-гії, по-над 67 від-со-т-ків жу-р-на-лі-с-тів у ре-гі-о-нах вва-жа-ють, що ма-ють ре-аль-ні, хо-ча й об-ме-же-ні, мо-ж-ли-во-с-ті впли-ву на мі-с-це-ву по-лі-ти-ку. А тих, хто ві-рить у мо-ж-ли-вість сво-го впли-ву на гро-мад-сь-ку ду-м-ку, — 92 від-со-т-ки. Та-ким чи-ном, осо-би-с-тість са-мо-го жу-р-на-лі-с-та і йо-го роль у ЗМІ є над-то ва-го-ми-ми у здій-с-нен-ні на-сту-п-ної фун-к-ції спіл-ку-ван-ня — пе-р-це-п-ти-в-ної (фун-к-ції сприй-нят-тя), тобто, ана-лі-зу-ю-чи по-да-ну ін-фор-ма-цію в пре-сі чи те-ле/ра-діо-пе-ре-да-чі, лю-ди-на сприй-має по-чу-те че-рез об-раз са-мо-го жу-р-на-лі-с-та, йо-го ін-те-ле-к-ту-аль-но--пси-хо-ло-гі-ч-ні яко-с-ті, вну-т-рі-ш-ній світ, ста-в-лен-ня йо-го до по-дій. У свою чер-гу, пе-р-це-п-ти-в-на фун-к-ція в су-ча-с-ній пси-хо-ко-му-ні-ка-ти-ві-с-ти-ці пе-ре-дба-чає та-кож зда-т-ність жу-р-на-лі-с-та сприй-ма-ти світ очи-ма ін-ших, ро-зу-мі-ти йо-го так, як во-ни, ана-лі-зу-ва-ти фа-к-ти з їх по-зи-цій, ви-сло-в-лю-ва-ти свої оцін-ки і на-да-ва-ти мо-ж-ли-вість про-ди-с-ку-ту-ва-ти по-да-ну ним ін-фор-ма-цію. От-же, мо-ва йде про од-ну з най-го-ло-в-ні-ших гра-ней жу-р-на-лі-ст-сь-кої твор-чо-с-ті — фе-но-ме-ну ем-па-тії — зда-т-но-с-ті ро-зу-мі-ти ду-м-ки, по-чут-тя і по-тре-би лю-дей, чу-т-ли-во за-гли-б-лю-ва-тись у суть по-дії, яви-ща то-що, гли-бо-ко від-чу-ва-ти стан ін-шої осо-би чи гру-пи лю-дей, сприй-ма-ти і ро-зу-мі-ти їх вчин-ки.
Сло-во “емпатія” по-хо-дить від гре-ць-ко-го “patho”, що озна-чає гли-бо-ке, си-ль-не, чу-т-ли-ве по-чут-тя (від-чут-тя), бли-зь-ке до стра-ж-дан-ня. Пре-фікс “еm” озна-чає спря-мо-ва-ний (ске-ро-ва-ний) усе-ре-ди-ну. Ем-па-тію вивча-ли та-кі ав-то-ри-те-т-ні до-слі-д-ни-ки, як К.Роджерс, К.Рудестам, Є.Мелибруда, Г.Андре-є-ва, Г.Перепечина та ін. Во-ни од-но-стай-ні в то-му, що ем-па-тія про-яв-ля-є-ть-ся на-сам-пе-ред у спіл-ку-ван-ні. Єди-но-го ви-зна-чен-ня да-но-го по-нят-тя в на-у-ко-вих роз-від-ках не-має. Г.Перепечина під-кре-с-лює, що най-ча-с-ті-ше по-вто-рю-ю-ть-ся чо-ти-ри де-фі-ні-ції ем-па-тії: 1) ро-зу-мін-ня по-чут-тів, по-треб ін-ших; 2) гли-бо-ко чу-т-ли-ве сприй-нят-тя по-дії, при-ро-ди, ми-с-те-ц-т-ва; 3) аф-фе-к-ти-в-ний зв’язок з ін-ши-ми; від-чут-тя ста-ну ін-шої осо-би чи гру-пи; 4) вла-с-ти-вість (ри-са) пси-хо-те-ра-пев-та.
Вивчен-ням ем-па-ти-ч-них зді-б-но-с-тей до не-да-в-ньо-го ча-су пе-ре-ва-ж-но займа-лись до-слі-д-ни-ки со-ці-аль-ної пси-хо-ло-гії та пси-хо-те-ра-пії. В остан-ні ро-ки фе-но-мен ем-па-тії роз-г-ля-да-ють як ва-ж-ли-вий чин-ник про-фе-сі-о-на-лі-з-му жу-р-на-лі-с-та. Роз-рі-з-ня-ють ем-па-тію ко-г-ні-ти-в-ну та емо-цій-ну. У жу-р-на-лі-ст-сь-кій ді-я-ль-но-с-ті від-да-ють пе-ре-ва-гу ко-г-ні-ти-в-ній (ін-те-ле-к-ту-аль-ній), оскіль-ки емо-цій-на ем-па-тія обов”язково пе-ре-дба-чає спів-пе-ре-жит-тя та спів-чут-тя, що, на ду-м-ку де-яких до-слі-д-ни-ків, зу-мо-в-лює суб’є-к-ти-в-ний під-хід до ви-сві-т-лен-ня те-ми. Важ-ко по-го-ди-тись з ці-єю те-зою, оскіль-ки жу-р-на-ліст зав-жди апе-лює не тіль-ки до ро-зу-му кон-к-ре-т-ної лю-ди-ни, але й має на ме-ті впли-ну-ти на її по-чут-т-тя, ін-фор-му-ю-чи, на-при-к-лад, про вій-ну у Че-че-нії, еко-ло-гі-ч-ні про-б-ле-ми, люд-сь-кі тра-ге-дії то-що. Ін-фор-ма-ція без будь--яко-го ана-лі-зу уже сво-їм змі-с-том ви-кли-кає пе-в-ні емо-ції, фор-му-ю-чи во-д-но-час пе-в-не ста-в-лен-ня до по-ві-до-м-лю-ва-но-го.
До-слі-джен-ня в об-ла-с-ті ем-па-тії умо-в-но по-ді-ля-ють на ді-а-г-но-с-ти-ч-ні (ви-мі-рю-ють рі-вень ем-па-ти-ч-них зді-б-но-с-тей) і пси-хо-те-х-ні-ч-ні (роз-ро-б-ля-ють ме-то-ди-ки роз-ви-т-ку ем-па-ти-ч-них зді-б-но-с-тей). Пра-к-ти-ч-не за-сто-су-ван-ня цих резуль-та-тів на фа-куль-те-тах жу-р-на-лі-с-ти-ки спри-я-ти-ме са-мо-вдо-с-ко-на-лен-ню та са-мо-ви-хо-ван-ню май-бу-т-ніх фа-хі-в-ців. На фа-куль-те-ті жу-р-на-лі-с-ти-ки Львів-сь-ко-го на-ці-о-наль-но-го уні-вер-си-те-ту іме-ні Іва-на Фран-ка ме-то-ди-ки те-с-тів, які дозво-ля-ють про-сте-жи-ти ди-на-мі-ку пси-хо-ло-гі-ч-них фе-но-ме-нів осо-би-с-то-с-ті, рі-вень ем-па-ти-ч-них зді-б-но-с-тей та їх роз-ви-ток, ак-ти-в-но ви-ко-ри-с-то-ву-ю-ть-ся в навчаль-но-му про-це-сі.
Від-чут-тя та сприй-ман-ня на-ле-жать до ва-ж-ли-вих пі-зна-валь-них про-це-сів. Від-чут-тя роз-ви-ва-ю-ть-ся в он-то-ге-не-зі (тер-мін увів ні-ме-ць-кий біо-лог Е.Гек-кель. Гре-ць-ке on (ontos) озна-чає єс-т-во і … ге-нез — ін-ди-ві-ду-аль-ний роз-ви-ток ор-га-ні-з-му, су-ку-п-ність пе-ре-тво-рень, яких за-знає ор-га-нізм від за-ро-джен-ня до кі-н-ця жит-тя) й мо-жуть удо-ско-на-лю-ва-ти-ся під ді-єю спе-ці-аль-них вправ. Сприй-ман-ня іс-то-т-но від-рі-з-ня-є-ть-ся від від-чут-тів. Йо-му вла-с-ти-ві пре-д-ме-т-ність, ці-лі-с-ність, кон-с-тан-т-ність, стру-к-ту-р-ність і на-віть уза-галь-не-ність.
До ви-щих пі-зна-валь-них про-це-сів на-ле-жать ми-с-лен-ня, уява, мо-в-лен-ня, які зна-ч-ною мі-рою ви-зна-ча-ють сві-до-мість осо-би-с-то-с-ті. Пси-хо-ло-ги роз-ро-би-ли те-с-ти до-слі-джен-ня ана-лі-ти-ч-но-с-ті та ре-ф-ле-к-си-в-но-с-ті ми-с-лен-ня, про-ду-к-ти-в-но-с-ті та ін-ди-ві-ду-аль-них осо-б-ли-во-с-тей уяви, твор-чої уяви, ри-гі-д-но-с-ті мо-в-лен-ня, тем-пу ус-ної мо-в-ної ді-я-ль-но-с-ті, его-ти-з-му ді-а-ло-гі-ч-но-го мо-в-лен-ня, рі-в-ня его-цен-т-ри-з-му, емо-цій-но-го від-гу-ку-ван-ня, ро-зу-мо-вих зді-б-но-с-тей та ін. Біль-шість з на-зва-них ме-то-дик да-ють мо-жи-вість роз-ви-ва-ти ем-па-ти-ч-ну зда-т-ність сту-ден-тів--жу-р-на-лі-с-тів за умо-ви їх ефе-к-ти-в-но-го за-сто-су-ван-ня.
МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ ТА ЇХ ФОРМУВАННЯ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ПСИХОЛОГІВ-ПРАКТИКІВ
Cоціально-економічні перетворення в Україні зумовлюють значні зміни у системі професійної освіти. “Наше сьогодення вимагає від національної вищої школи взагалі і від кожного навчального закладу, спираючись на кращі традиції і досягнення професійної освіти та психолого-педагогічної науки, кардинально переглянути сам підхід до організації навчально-виховного процесу, до змісту фахової підготовки і виховання студентської молоді, до розробки і впровадження перспективних технологій навчання”(1,C.226). У зв’язку з вирішенням завдань реалізації ідеї створення національної системи соціально-психологічної служби актуальною є підготовка висококваліфікованих фахівців у галузі практичної психології. Особливості суспільного життя ставлять жорсткі вимоги до особистісних та професійних якостей психолога-практика. Проблема освітньо-кваліфікаційної характеристики сучасного психолога, побудова моделі його особистості активно досліджуеться науковцями (2,3,4,5,6).
Наявна система підготовки практикуючого психолога зорієнтована головним чином на оволодіння ним певною системою теоретичних знань, спеціальних умінь і технік.
