Спирайтеся на бажання. Чого хоче навчаючий -- головне питання для вчителя. Коли ми збираємся піймати мишу, то кладемо в мишоловку не стиглу вишню, а шматочок сиру, враховуємо не наші власні смаки, а смаки гризуна. Так досягаємо своїх цілей. Треба раз і назавжди зрозуміти важливо не тільки те, чого бажаємо ми самі, але і те, що хоче навчаючий.

Використайте ідентифікацію.

Треба примушувати учнів пристрасно чогось побажати, нехай це будуть навіть бажання, які не зовсім узгодяться з педагогічними намірами. Головне, щоб вони виникли, і можна було б спиратися на них.

Говоріть про те, що цікавить ваших учнів, точніше, з цього починайте. Виявляйте повагу до їх захоплень, думок, оцінок. Нехай велику частину часу кажуть ваші учні. Не бійтеся визнати свою недостатню обізнаність в деяких питаннях, нехай ті, що навчаються виступлять вашим «вчителем». Пам'ятайте: наша мета переорієнтувати інтереси школярів на виховання і дидактичні цілі.

Визнавайте достоїнства. Викликайте у учня ентузіазм і розвивайте все, що є кращого в людині за допомогою визнання його достоїнств. Якщо цього вимагають обставини, не зупиняйтеся і перед лестощами. Адже. Льстити -- це означає говорити людині саме те, що він сам про себе думає. Підіть на цей нешкідливий обман, він може викликати у вашого вихованця прилив нових сил.

Краще, звичайно щиро оцінити досягнення учнів, визнати їх достоїнства. Але у педагогів звичайно так багато педагогічного, що знайти єдині і нефальшиві слова для кожного буває дуже не просто. Акторствуйте.

Особливо уникайте чіплятися по дрібницях. Не критикувати ,бути попереджувальним. Щиро старайтеся зрозуміти свого вихованця, дивіться на речі його очима.

Схвалюйте успіхи. «Образно виражаючись, поплескування по спині за добре виконану роботу це незмінно стимулює учнів продовжувати старанно трудитися», пише американський педагог А. Дреєр. Слова і жести схвалення потрібно адресувати не тільки кращим учням, але і всім тим, хто виявляє старання в учбовій роботі. Відомі випадки, коли розумна і схвальна оцінка з боку вчителя виробляла могутню метаморфозу зі слабовстигаючим учнями.

Дослідження показують, що основним мотивом творчості є прагнення людини до поліпшення результатів діяльності. У ньому знаходить вияв одна з фундаментальних соціальних потреб людини потреба в успіху, в досягненнях. Вона характеризується як постійне змагання людини з самим собою в прагненні перевершити раніше досягнутий рівень виконання, зробити щось кращим, оригінально вирішити проблему, що виникла.

Зробити роботу привабливою допоможуть вам і помилки учнів, точніше, наше до них відношення. Треба витягувати максимум стимулів з помилок що вчаться: «Прекрасна помилка!», «Невипадкова помилка!», «Помилка, яка веде до істини!», «Спасибі, твоя думка не зовсім правильна, але дає їжу для роздумів». Всіляко підкреслюйте точність і тонкість спостережень школярів: «Коли я був таким, як ти, мені здавалося...», «Раніше я думав, що...». треба діяти так, щоб помилка здавалася легко поправної, щоб те, на що спонукаємо учнів, здавалося ним неважким. «Спасибі вам, ви мені сьогодні допомогли», дякує після урока своїх шестирічок Ш. Амонашвілі.

Треба обов'язково надавати особисту спрямованість «Тобі треба, Саша! Ти чоловік» Школяр повинен випробовувати задоволення тому, долаючи труднощі, поступив як годиться дорослій, мужній людині. Крім того, він повинен бути радий і гордий, що справа зроблена. Це обов'язкові доповнення до «треба».

Правило: іграшки керують світом.

«У своїх взаємовідносинах з людьми, нагадує Д. Карнегі, не забувайте, що маєте справу не з логічно міркуючими створеннями, а з створеннями емоційними, виконаними забобонів і рухомими в своїх вчинках гордыней і пихатістю». Внемлите, педагоги: цими недоліками страждають і підростаючі люди, все, що осіло у дорослому, спершу було в дитині. Приймайте його таким, яким він є, відмовтеся від ілюзій, спирайтеся на дійсне, а не бажане. Будемо вчитися розуміти учня, замість того щоб його насильно змінювати. Спробуємо відповісти собі, чому він поступає так, як він поступає, і чому він не може поступити інакше. Це набагато корисніше і цікавіше, ніж займатися критикою і понуканнями. І розвиває в нас співчуття, терпимість, доброзичливість.

Поміркуємо трохи про ті «приховані пружини», які таяться в глибині нашої свідомості, натискаючи на які можна приводити людину в активний стан, повний енергії і бажання діяти. Виходити будемо з того, що натура людська багатолика, а тому завжди переважніше застосовувати багато слабих стимулів, чим один сильнодіючий: в такому випадку що-небудь обов'язково спрацює, а сильнодіючий стимул, на який зроблена ставка, може і не влучити.

Звертайтеся до самолюбства. Немає людей, затверджують психологи, згідних все своє життя ходити в невдахах, нормальній людині властиве прагнення поліпшувати своє положення. Це прагнення потрібно заохочувати і активізувати його, волаючи до самолюбства, підкреслюючи можливість поліпшення досягнень. Будь-який школяр чудово розуміє, що займається недостатньо і міг би поліпшити свою успішність. Що ж йому не вистачає? Однієї свідомості мало, потрібен і поштовх. Його-то і повинен виконати педагог, спираючись на вже існуюче внутрішнє прагнення. У педагогічній літературі описано немало конкретних прийомів, спонукаючих учнів працювати краще; Велика частина стимулів, що застосовуються носить ситуаційний характер і спирається на особистість школяра. Але самолюбство, як правило, ігнорується. Включіть і його, примусьте того, що навчається