Реферат на тему:

“Референтна група та її місце в сучасному житті людини”

РЕФЕРЕНТНА група – це соціальна група, на яку індивід орієнтує своє поведінку. Термін введений в оборот амер. соціопсихологом Г.Хайменом. У якості референтної риси можуть виступати різні соціальні спільності — від родини до класу. Як правило, референтна група стає для індивіда група, до якої він належить зараз, належав у минулому чи хотів би належати в майбутньому. Вибираючи собі референтну групу, індивід враховує такі її характеристики, як спосіб життя, престиж, дохід та ін.

Усі референтні групи поділяються на два типи:

“компаративна” референтна група , тобто група, що представляє собою стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе й ін. Поняття компаративної “референтної групи” лягло в основу концепції “відносної депривації”, висунутої амер. соціопсихологом С. Стауффером;

“нормативна” референтна група відіграє регулятивну роль стосовно поводження індивіда. Теорія “нормативної” референтної групи одержала розвиток у роботах А. Стросса і Т. Шибутани, що визначають Р. м. як будь-який колектив, реальний чи уявлюваний, оцінюваний чи високо низько, з до-рим індивід співвідносить своє поводження і майбутнє. Таке розуміння Р. м. має чимало загального з поняттям “узагальнений інший”, що знайшло широке застосування в роботах амер. соціопсихолога Дж. Міда. Відповідно до його теорії, прагнучи знайти внутр. єдність, інтегрувати в єдине ціле своє мозаїчне “я”, людина співвідносить себе з опред. соціальною групою. Дж. Мід представив розвиток індивіда як процес, що складається з трьох фаз:

“проста ігрова фаза”, коли індивід засвоює роль одного іншого;

(2) “складна ігрова” фаза, у до-рій індивід асимілює ролі й установки декількох інших; (3) фаза “узагальнений інший”, що настає тоді, коли індивід ідентифікує себе з усією спільністю

Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об’єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група – це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

Соціально – психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз’єднання групи.

Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві і передбачає необхідність їх класифікації. Американські соціальні психологи пропонують розподіляти малі групи за такою схемою:

- первинні та вторинні;

- формальні і неформальні;

- групи членства і референтні групи.

Поділ малих груп на первинні та вторинні вперше було запропоновано американським дослідником – психологом Ч. Кулі, котрий спочатку дав просто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім’я, група друзів, група найближчих сусідів і т. ін. Пізніше Кулі запропонував конкретний признак, який дозволив би визначити значну характеристику первинних груп неопосередкованість контактів. Вторинними групами у даній класифікації є ті, ще відсутні безпосередні контакти, а для спілкування між членами використовуються різноманітні “посередники”, наприклад засоби зв’язку.

Друге з історично запропонованих поділів малих груп – це поділ їх на формальні і неформальні. Вперше цей поділ було запропоновано також американським психологом – дослідником Е. Мейо при проведенні ним знаменитих хотторнських експериментів.

Формальна група відрізняється від інших тим, що у ній чітко запрограмовані всі позиції її членів, вони підпорядковані груповим нормам. Прикладом такої групи може бути спільність, утворена в умовах будь-якої конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна команда і т. ін. В складі формальних груп Мейо відкрив всередині них ще й “неформальні групи” які формуються і виникають стихійно; в них відсутні структура “влади”, система взаємовідносин по вертикалі і т. ін. Наприклад, в складі студентської групи можуть утворюватися дрібні угрупування, які складаються з близьких друзів, любителів музики, болільників спорту та ін.

Третя класифікація – групи членства і референтні групи. Вона була вперше введена в 1942 році американським дослідником Г. Хайменом, якому належать відкриття самого феномена “референтної групи”.

В експериментах Хаймена було показано, що частина членів деяких малих груп (в даному випадку це були студентські групи) розділяє норми поведінки, прийняті зовсім не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такі групи, в котрі індивіди не зачислені реально, але норми якої вони приймають, Хаймен назвав референтними групами.

Ще більш чітка відмінність цих груп від реальних груп членства була відмічена в працях М. Шерифа, де поняття референтної групи було пов’язане з “системою звіту”, котру індивід використовує для порівняння свого статусу з статусом других. В подальшому Г. Келі, розробляючи поняття референтних груп, виділив дві їх функції: порівняльну і нормативну, показавши, що референтна група потрібна індивіду або як еталон для порівняння своєї поведінки з нею, або для нормативної оцінки його.

Поділ на групи членства і референтні групи відкриває досить цікаву перспективу для прикладних досліджень – в області вивчення протиправної поведінки. При спробах пояснення протиправної поведінки, наприклад, підлітків, поняття референтної групи грає велику роль: важливо вияснити питання, чому людина, включена в такі групи членства як шкільний клас, починає несподівано орієнтуватись не на ті норми, котрі прийняті в її групі, а на норми зовсім других груп, в котрі він спочатку зовсім не “включений” (якихось сумнівних елементів “з вулиці”). Механізм впливу референтної групи дозволяє дати первинну