Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає; а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється; не лише слухає, а й прислуховується; вона активно вибирає установку, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, вона таким чином виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб привести образ сприймання у відповідність із предметом. Предмет є об’єктом не лише усвідомлення, а й практичної дії, яка контролює це усвідомлення.

Процес сприймання тісно пов’язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організовуємо цей процес.

Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об’єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля.

Будучи необхідною умовою орієнтування в навколишній дійсності, сприймання формується в процесі діяльності людини. Людина відображає різні предмети та явища в мовах праці та інших різновидах своєї діяльності. Відповідність сприймання явищам об’єктивної реальності, що ним відображається, його правильність перевіряється на практиці.

3.Поняття про пам’ять

Пам’ять – одна з форм психічного відображення. Завдяки пам’яті індивід може закріплювати, зберігати і відтворювати свій життєвий досвід. Образи предметів і явищ дійсності, що виникають у процесі сприймання, а також пов’язані з ними думки, емоції, дії за певних умов знову з’являються тоді, коли предмети і явища, що їх викликали, не діють на органи відчуттів. Ці ідеально відтворені образи предметів і явищ навколишнього світу називаються уявленнями. Вони утворюються внаслідок взаємодії різних аналізаторів і поділяються на зорові, слухові, дотикові, рухові, нюхові та ін. Завдяки пам’яті людина може утримувати безліч змістових зв’язків між явищами світу; за її відсутності створюються “болісні розриви” в усьому духовному житті людини, що може призвести до тяжких хворобливих явищ.

Набуття життєвого досвіду в широкому розумінні можливе тому, що до сучасного пам’ять додає минуле, а уява допомагає перенестись у майбутнє. Досвід охоплює не лише індивідуальне, а й суспільне життя. Завдяки пам’яті, індивід у формі знання привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури. Людська пам’ять, таким чином, - ланка зв’язку між минулим , сучасним та майбутнім. Втрачаючи пам’ять, індивід втрачає не лише своє минуле, а й здатність нормально жити.

Пам’ять - - хатактеристика пізнавальної функції психіки, складова пізнавальної діяльності індивіда, причому не лише чуттєвої, а й раціональної. Вона виконує функцію накопичення, збереження і використання наслідків дії відчуттів, сприймання, мислення, уяви.

Отже, пам’ять забезпечує цілісність і розвиток особистості людини, посідає важливе місце в системі пізнавальної діяльності.

Пам’ять – це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам’ятовування, зберігання, відтворення.

4.Поняття про мислення

Прокинувшись вранці, людина підходить до вікна і бачить, що дахи будинків мокрі. “Значить, уночі був дощ”, думає вона.

Цей випадок дає нам типовий приклад процесу мислення. Людина безпосередньо не сприймала дощу. Вона дізналась про нього побічним шляхом, через інші факти, тобто опосередковано. Розв’язуюси усяке хоч трохи складне завдання, ми дістаємо відповідь через ряд міркувань. Перша ознака мислення і полягає у тому, що воно є процесом опосередкованого пізнання речей і явищ дійсності.

Кожна наука дає нам безліч прикладів опосередкованого пізнання. Наприклад, лікар на підставі огляду хворого може зробити висновки про стан внутрішніх органів, недоступних безпосередньому спостереженню. Будову атома не можна спостерігати безпосередньо, але вона визначена докладно і точно. Безпосередньо спостерігати фізіологічні процеси, які відбуваються в корі головного мозку, неможливо; проте І.П.Павлов встановив основні закони вищої нервової діяльності.

На чому грунтується можливість такого опосередкованого пізнання? Насамперед на усвідомленні зв’язків і відношень поміж речами і явищами. Навіть найпростіший висновок про те, що вночі йшов дощ, людина могла зробити тільки тому, що їй відомий причинний зв’язок між дощем і вологістю дахів.

Друга не менш вожлива ознака мислення полягає в тому, що воно являє собою узагальнене пізнання дійсності.

Наше пізнання починається з відчуттів і сприймань. Але сприймаємо ми завжди поодинокі факти. Як могли б ми знати, наскільки швидко розчиниться в гарячому чаї саме ця грудка цукру, якщо ми цю грудку ще не пробували розчиняти, а того, що було, коли опускали в чай інші грудку цукру, ми ніяк не узагальнювали? Опускаючи цукор в чай, ми знаємо, що з нього вийде, тільки тому, що ми узагальнили наслідки наших минулих спостережень і знаємо деякі загальні властивості цукру, знаємо зв’язок між швидкістю розчинення цукру і температурою рідини.

Недосить помітити, що одного разу дощ викликав вологість дахів. З цього ще ніякого висновку зробити не можна. Треба прийти до загального твердження: після всякого дощу достатньої сили дахи бувають мокрі. Інакше кажучи, потрібно, щоб людина узагальнила наслідки своїх спостережень. Мало помітити зв’язок між двома фактами; треба усвідомити, що цей зв’язок має загальний характер, що він визначається загалиними властивостями речей. В нашому прикладі причинний зв’язок між дощем і вологістю дахів визначається не окремими особливостями якого-небудь дощу, а властивостями, притаманними всякому дощу достатньої сили.

В усякому процесі мислення ми маємо справу