Звідки беруться фізіогномічні уявлення? Ми не набуваємо їх у процесі накопичення особистого досвіду (наприклад, не виміряємо висоту чола та не співставляємо її з інтелектом), а дістаємо вже готовими із соціального оточення. Це не на-ше особисте надбання, а продукт колективної творчості. Під-твердженням цього є той факт, що фізіогномічні уявлення в різних культурах значною мірою відрізняються. Наприклад, у в'єтнамській культурі великий рот корелює з високим інтелек-том, причому це стосується лише чоловіків. Слід враховувати, що «ключі» однієї культури можуть бути непридатними для ін-шої. Цим пояснюється недиференційованість сприймання й запам'ятовування людей іншої расової приналежності: зов-нішність їх здається нам дуже подібною, аж до ілюзії повної ідентичності.

Отже, придатний чи ні механізм фізіогномічної редукції для спілкування? Однозначної відповіді на це запитання не-має. Він дуже простий і зручний, але призводить до непоро-зуміння, якщо неправильно застосовується і не доповнюється іншими, більш складними та точними ознаками.

2. Соціальна категоризация та порівняння — це роз-поділ людей за певними категоріями, тобто визначення їх соціального статусу та порівняння зі своїм статусом. Така процедура може бути досить простою (наприклад, «старий — молодий», «бідний — багатий») або ж складною (наприклад, «розумний — дурний», «порядний — непорядний»). Вона ду-же важлива, бо людина з невизначеним соціальним статусом зазнає труднощів у спілкуванні, відчуває самотність, ідентифі-куючи себе з певною соціальною групою, ми сприймаємо її права, обов'язки, привілеї. Виникає відчуття «Ми» (моя група) на відміну від «Вони» (їх група), причому в міжгруповому спілкуванні «Ми» частіше переоцінюються, а «Вони» — недо-оцінюються.

Із зазначеного можна зробити важливий висновок: наше розуміння людей завжди певною мірою неточне та упередже-не, бо якщо «Ми» не дає хоча б маленької переваги, то потер-пає самооцінка. Ця тенденція виявляється як в оцінках, уяв-леннях, судженнях, так і в зовнішній поведінці, причому вона посилюється в умовах змагання, особливо з невизначеними критеріями. При оцінці результатів більш упередженими ви-являються ті, що програють чи мають нижчий статус. Отже, в умовах соціальної несправедливості різко зменшується віро-гідність неупереджених оцінок, терпимості та взаєморозумін-ня між людьми, що належать до різних груп, причому психо-логічно найбільше страждають ті, що не мають ніяких благ та привілеїв.

3. Стереотипізація — розуміння іншої людини шляхом віднесення її до певної соціальної групи та автоматичного пе-ренесення на неї типових для даної групи характеристик. Термін запропонований американським журналістом О. Ліп-маном для визначення штампів та кліше («фіксованих карти-нок у голові») в людському спілкуванні.

Існує багато визначень стереотипів. Найбільш коротке з них — «усі вони такі». При цьому не має значення, хто це кон-кретно та які вони насправді: усі професори неуважні, усі анг-лійці — стримані, усі жінки — непостійні. Приклади можна продовжувати. Характерно, що при цьому всі знають — на-справді це не так, об'єднувати всіх одним штампом — велике спрощення і огрубления дійсності. Але стереотипи все ж існу-ють, бо вони виконують свою функцію — просто й швидко категоризувати індивіда.

Грубість, схематизм, ворожість по суті своїй не притаман-ні стереотипізації, а виникають як наслідок соціальних умов. Стереотипи необхідні для психологічної регуляції міжособис-тісної взаємодії, без них людина «потонула» б у хаосі інформації, що надходить. Отже, необхідно боротися не з стерео-типами як такими, а лише з найбільш хибними та небезпеч-ними з них. Дестереотипізація потрібна у міжетнічних, міжнаціональних, а також міжгрупових стосунках, бо багато психологічних труднощів виникає саме в цих сферах і вони призводять до тяжких наслідків.

Усі вищезазначені механізми розуміння людини людиною діють в умовах міжгрупового спілкування. При міжособистіс-ному — взаєморозуміння реалізується за рахунок інших ме-ханізмів, провідними серед яких є:

1. Атрибуція — розуміння іншої людини шляхом припи-сування їй тих чи інших причин поведінки з позицій власно-го життєвого досвіду та здорового глузду. Як працює атрибу-тивний механізм?

Звичайно ми маємо справу з трьома видами інформації:

знання про людину, поведінку якої ми хочемо пояснити,

знання про ситуацію, в якій вона вчинила певну дію, вела се-бе певним чином, наш власний досвід соціальної поведінки та соціальних контактів. Коли ми достатньо знаємо про су-б'єкт і обставини, в яких він опинився, атрибуція («припису-вання») зводиться до мінімуму, а наше пояснення його пове-дінки буде більш точним. Коли ж ми мало або нічого не знає-мо про людину та зовнішні обставини, то використовуємо власні, нехай і обмежені знання, досвід і таким чином, фан-тазуючи, можемо пояснити що завгодно, і без ніяких трудно-щів. Ми з легкістю пояснюємо собі та іншим, чому одні одру-жуються, а інші — розлучаються, чому один вступає до інсти-туту, а другий іде працювати, чому так, а не інакше поводяться американці, японці, навіть аборигени в басейні річки Амазон-ки. Суб'єктивних труднощів це не викликає, але слід врахову-вати, що чим менша доля об'єктивної інформації, тим суттє-віші помилки. У історії є безліч прикладів, коли мандрівники у чужих краях отримували від своїх дій результат, протилеж-ний очікуваному, користуючись атрибутивними