механізмами. Головна їх функція — зняти чи зменшити невизначеність у спілкуванні, але не слід при цьому бути надто впевненим у безпомилковості своїх суджень.
2. Децентрація — це психологічна здатність відкинути власний досвід, відійти від свого «Я» і наблизитись до «Я» ін-шої людини. Вона необхідна у тих випадках, коли об'єктив-ної інформації достатньо і немає принципової необхідності апелювати до суб'єктивного досвіду. Децентрація і атрибуція певним чином протилежні за характером, у першому випад-ку ми ніби відмовляємося від власної позиції, наближаємося до позиції партнера, дивимося на світ його очима, у друго-му — навпаки.
Люди зі зниженою здатністю до децентрації називаються егоцентриками (від «Ego» — «Я»), увесь світ існує ніби тільки заради них, а вони знаходяться в його центрі. Чому це стає можливим? Причини тут можуть бути різними, але найімовір-ніше — психологічними. Авторитарність виховання, офіційні стосунки між старшими та молодшими (у тому числі між батьками та дітьми), пригнічення нестандартних підходів і точок зору призводять до стандартизації особистості та не-вміння розуміти іншу, не схожу на нас людину. Тільки моя думка і моя поведінка — справедлива, усі інші — хибні. Від егоцентриків страждають не тільки оточуючі, але й вони са-мі, їх чекає самотність, нерозуміння.
3. Емпатія — розуміння іншої людини без слів, на чуттє-вому рівні, завдяки проникненню в її внутрішній світ. Люди-ну не можна повністю зрозуміти тільки на рівні раціонально-го, бо й вона сама не завжди себе розуміє. Багато чого взагалі не можна пояснити словами, але ми несемо в собі безліч не-вербальної інформації, яка може бути більш промовиста й важлива, ніж словесна, але потребує високої емпатійності. Ви-сока емпатійність — перевага сучасної людини, вона немов-би додатковий зір та слух, низька — бездушність, байдужість, холодність. Така людина не може відгукнутися на почуття іншої, порадіти з чужої радості чи опечалитися чужим смут-ком. Вона припускається помилок у стосунках з людьми, бо цілковито довіряється тільки собі, а цього недостатньо. Вихо-дячи тільки з власних, актуальних для себе станів, вона не бе-ре до уваги спонукання та емоційні стани партнера.
Чому сучасним людям бракує емпатійності? Відповідь при-близно така ж, як у попередньому випадку. Теперішнє сус-пільство більшою мірою сприяє формуванню раціонального, розсудливого, придушуючи все безпосереднє, емоційне. Це починається майже з перших днів життя: у сім'ї діти недоот-римують материнського тепла й ніжності, у школі всі прояви емоційності та оригінальності вважаються недоцільними. Для суспільства в цілому характерно пригнічення спонтанного, ім-пульсивного, щирого, у повазі люди, які керуються у своїй по-ведінці рефлексією (розумом, словом, логічними зв'язками).
4. Особистісна ідентифікація — розуміння іншої люди-ни шляхом ототожнення себе з нею. Механізм цей починає працювати досить рано, і перший об'єкт, з яким ідентифікує себе дитина, — батьки. Особистісна ідентифікація дуже важ-лива для нормального психічного розвитку людини на всіх вікових етапах, але особливо — у підлітковому та юнацькому віці (з однолітками, літературними героями тощо). Її пригні-чення (приміром, «не бери прикладу з поганого героя») нега-тивно відбивається на психічному розвитку. Можливість іден-тифікації немовби відкриває двері у світ людей і емоційних людських контактів, інакше ми лишаємося «по той бік две-рей» — зі своєю самітністю та егоцентризмом.
Отже, існує два типи сприймання та розуміння людини людиною: міжгрупові і міжособистісні. Вони можуть допов-нювати і взаємозаміняти один одного, але між ними є і прин-ципова різниця. Міжособистісні механізми більш тонкі, гнуч-кі, індивідуальні, в еволюційному смислі це більш пізні утво-рення. Свобода в «користуванні» ними досягається шляхом кропіткої внутрішньої роботи, часом — болісних пошуків. Міжгрупові механізми консервативні та стійкі, вони співвід-носяться з етнічними цінностями суспільства, визначаються соціальним та культурним контекстом, їх освоєння — процес пасивний, автоматичний.
Вивчаючи процеси соціального сприймання, психологи дійшли висновку, що на нього впливають, окрім вищезазначе-них, інші чинники психологічної природи. Дамо їх коротку характеристику.
«Ефект ореолу» — вплив загального враження про люди-ну на сприйняття і оцінку окремих властивостей її особис-тості. Якщо загальне враження про людину сприятливе, то її позитивні якості переоцінюються, а негативні — не поміча-ються або ж виправдовуються. І навпаки, якщо загальне вра-ження про людину негативне, то навіть позитивні вчинки трактуються упереджено.
«Ефект первісності» (послідовності) — при оцінці не-знайомця домінує перше враження, усі інші отримані відо-мості накладаються на цю інформацію.
«Ефект поблажливості» — надлишок позитивного став-лення при сприйманні іншої людини, спостерігається у тих випадках, коли суб'єкт дістає значну емоційну підтримку з бо-ку оточуючих (наприклад, захоплення «зіркою» естради).
«Бар'єри темпераменту та характеру» — виникають при взаємодії індивідів з різними типами нервової системи чи різними характерами. Наприклад, людина з високою реак-тивністю починає діалог без думки про можливу сварку, але раптом, у відповідь на досить нейтральні слова, бурхливо обу-рюється і припиняє розмову, її партнер не розуміє такої реак-ції, ображається і в подальшому буде уникати контактів. Такі ж наслідки можливі при неврахуванні особливостей характеру.
«Бар'єр поганого настрою» — виявляється у небажанні індивіда спілкуватися або ж в індукції свого настрою на ото-чуючих. Не випадково вважається, що вихована людина не по-винна показувати стороннім свої негативні переживання. Це не тільки знижує працездатність, а й відштовхує людей, фор-мує про такого співрозмовника стійке негативне враження.
«Бар'єр негативних емоцій» — породжується пережи-ваннями гніву, страху, презирства, відрази тощо, це завжди ре-зультат нереалізованих актуальних потреб, який заважає пра-вильно сприймати та оцінювати ситуацію та її учасників.
Значний вплив на сприймання іншої людини чинить са-мооцінка сприймаючого суб'єкта. Кожна людина співвідно-сить інформацію про іншого з уявленнями про саму