Тема: Особистість. Психічні якості особистості

План

Поняття особистості, її структура, формування, типи особистостей.

Темперамент, його фізіологічна основа, типи темпераменту.

Характер, риси і типи характеру, значення для медичного працівника.

Поняття про патологічні зміни характеру, їх причини і профілактика.

1. В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність”.

І – людина

ІІ – індивід

ІІІ – особистість

ІV – індивідуальність

І. Людина – представник людського роду „Homosapiens” (хомосапіенс).

ІІ. Індивід – це окремий представник людського роду, конкретна самість.

ІІІ. Особистість – суспільна людина, якій притаманні погляди на життя, переконання, а значить розвинутий світогляд, яка активно реалізує своє здібності.

ІV. Індивідуальність – сукупність неповторних рис в людини.

Людина стає особистістю за таких умов:

1 – коли народжується психічно-здоровою (народжена людина ще не є особистістю);

2 – коли формується у суспільства (серед людей).

Структура особистості (Асмолов):

Будуючи наділеною від народження певними біологічними якостями, людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у своїх його проявах (способів і засобів виробництва, духовної культури тощо).

Процес формування особистості і його значення для суспільного життя (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу).

Класифікація типів особистостей

(Московський інститут соціальних досліджень):

1. Мислительно-інтуїтивний тип

2. Інтуїтивно-мислительний тип.

3. Емоційно-інтуїтивний тип.

4. Інтуїтивно-емоційний тип.

5. Мислительно-розсудливий тип.

6. Розсудливо-мислительский тип.

7. Емоційно-розсудливий тип.

8. Розсудливо-емоційний тип.

(див. Вітенко І.С. Вітенко Т.І. „Основи психології”, с. 77-78).

2. В якості загальної основи особистісних властивостей витупає темперамент.

Темперамент (від лат. „темперо” – зміщую в належному співвідношенні) – сукупність найбільш стійких індивідуально-психічних особливостей людини, які виявляються в динаміці її поведінки та діяльності.

Термін „темперамент” запропонований давньогрецьким лікарем Гіппократом (460-377 рр. до н.е.) в 5 ст. до н.е. Він описав основні тими темпераменту, дав їм характеристику, проте віз зв’язував темперамент не з властивостями нервової системи, а з співвідношенням різних „соків” в організмі – крові, слизі і жовчі.

переважає кров („сангіус”) – сангвінік;

переважає слизь („флегма”) – флегматик;

переважає жовч („холе”) – холерик;

переважає чорна жовч („мелан холе”) – меланхолік.

„Те, що змітає на своєму шляху холерик, обминає сангвінік, не бачить флегматик, стає великою бідою для меланхоліка”

Гіппократ

Вивчення фізіологічних основ темпераменту, яке було розпочато у ХХ ст. І.П. Павловим, дало можливість встановити: в основі темпераменту лежать властивості нервової системи:

Співвідношення сили нервової системи (сила збудження і гальмування), її рухливості (зміни швидкості процесів збудження і гальмування), і рівноваги процесів збудження і гальмування.

Саме це співвідношення властивостей нервової системи створює 4 основні типи темпераменту:

сильний неврівноважений тип – холерик;

сильний врівноважений рухливий – сангвінік;

сильний врівноважений інертний – флегматик;

слабкий тип – меланхолік.

У кожного темпераменту є свої позитивні і негативні риси:

Темперамент | Негативна риса | Позитивна риса

Холерик | Найнестриманіший | Дуже активний, безстрашний

Сангвінік | Легковажний | Життєрадісний, жваво сприймає світ

Флегматик | Дуже млявий | Завжди є сили, може довго не втомлюватись

Меланхолік | Надто нерішучий | Напрочуд чуйний

Тим темпераменту залежить від спадковості, проте окремі його показники можуть змінюватися залежно від умов життя, виховання, навчання та діяльності людини.

Окремі показники темпераменту можна змінити за допомогою характеру: послабити негативні властивості темпераменту і посилити позитивні.

3. Характер (від грецю „характер” – ознака, риса, прикмета) – сукупність істотних стрижневих і найбільш стійких індивідуальних якостей, виражаються в діяльності, спілкуванні та поведінці.

Характер є стрижнем особистості, головним виз начальником її індивідуальності.

Якщо темперамент в основному залежить від природженого типу ВНД, то характер більше визначається умовами навчання, виховання, стосунками в колективі, сім'ї, тобто в процесі засвоєння соціального досвіду.

Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним для формування характеру.

За даними фізіологічних досліджень, фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв’язків, які утворилися в корі великих півкуль головного мозку в процесі набуття життєвого досвіду, а також тип ВНД людини.

Безумовно, тимчасові нервові зв’язки піддаються змінами залежно від різноманітності життєвих ситуацій та умов діяльності людини, і разом з тим змінюються риси характеру.

Основні риси характеру:

1) Відношення особистості до інших людей, суспільства в цілому:

- колективізм і індивідуальність;

- егоїзм і гуманізм;

- скупість і доброта і ін.

2) Відношення до праці:

- працелюбність і лінь;

- акуратність і неохайність і ін.

3) Відношення до самого себе:

- самокритичність і завищена самооцінка

- скромність і високомірність і ін.

4) Прояв вольових якостей:

- самостійність і підпорядкованість

- нестриманість і витримка

- сміливість і боягузтво і ін.

В діяльності медичного працівника повинні проявлятись такі риси характеру:

- поміркованість

- принциповість

- рішучість

- мужність

- скромність

- доброзичливість

- суворість

- і особливо емпатія (співчуття, співпереживання; емпатія – це показник професійної придатності медичного працівника).

Встановлено, що існує кілька типів характеру:

1. конформні люди – які уникають приймати рішення, погоджуються з

оточуючими;

самостійні люди – які завжди беруть на себе відповідальність.

2. експансивні люди – люди, схильні дол. Зовнішнього виявлення своїх переживань;

імпресивні люди – більше переживають у собі.

3. люди, схильні більше до міркувань, переживань, поривань;

люди, схильні до активної цілеспрямованої діяльності.

Швейцарський психолог, психіатр

Карл Густав Юнг виділив такі типи характеру:

Екстравертний (лат. „екстра” – назовні) – переважна скерованість психічних процесів на зовнішній світ, на інших людей.

Інтровертний (лат. „інтро” – всередину) – переважна скерованість психічних процесів на свій власний внутрішній світ.

Відома типологія характерів німецького психіатра Карла Леонгарда. Він виділяє 10 акцентуйованих типів характеру (акцентуація – надмірне вираження окремих рис характеру):

1 – гіпертимний

2 – дистимічний

3 – циклоїдний

4 – збудливий

5 – застрягаючий

6 – педантичний

7 – тривожний

8 – емотивний

9 – демонстративний

10 – екзальтований.

(див. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. „Основи психології, с. 98-1001).

4. Практично для медичного працівника важливо знати патологічні зміни характеру.

Найбільш яскраво виражені патологічні зміни при психопатіях.

Під психопатіями розуміють такі зміни в характері, які не дають