Реферат на тему:

Психологічні типи особистості

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Психологічна теорія з.фрейда.

1.1. Структура особистості

Захисні механізми особистості

Розділ 2. Аналітична психологія к.г.юнга.

2.1. Архетип колективного несвідомого

2.2. Психологічні типи особистості

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Психологічне пізнання настільки ж древнє, як сама людина . Людина не могла би існувати, не орієнтуючись у мотивах поводження і властивостях характеру своїх ближніх.

Останнім часом росте інтерес до питань людської поведінки і пошукам сенсу людського існування. Керівники вивчають як працювати з підлеглими, батьки відвідують курси по вихованню дітей, люди учаться спілкуватися один з одним і “грамотно сваритися“, викладачі вивчають як допомогти справитися з емоційним хвилюванням і почуттям розгубленості своїх студентів і учнів інших навчальних закладів.

Поряд з інтересом до матеріального добробуту і до бізнесу багато людей прагнуть допомогти собі і зрозуміти, що значить бути людиною. Прагнуть розібратися у своїй поведінці, розвити віру в себе, свої сили. Усвідомити неусвідомлені сторони особистості, зосередитися насамперед на тому, що відбувається з ними в даний час.

Коли психологи звертаються до вивчення особистості, що, мабуть, перше, з чим вони зіштовхуються, це різноманіття властивостей і їхніх проявів у її поводженні. Інтереси і мотиви, схильності і здібності, характер і темперамент, ідеали, ціннісні орієнтації, вольові, емоційні й інтелектуальні особливості, співвідношення свідомого і несвідомого (підсвідомого) і багато чого іншого - от далеко неповний перелік характеристик, з якими приходиться мати справа, якщо ми намагаємося намалювати психологічний портрет особистості.

Володіючи різноманіттям властивостей, особистість разом з тим являє собою єдине ціле. Звідси випливають дві взаємозалежні задачі: по-перше, зрозуміти всю безліч властивостей особистості як систему, виділивши в ній те, що прийнято називати системоутворюючим фактором (чи властивістю), і, по-друге, розкрити об'єктивні підстави цієї системи.

Розроблену З.Фрейдом психоаналітичну теорію особистості, дуже популярну в країнах Заходу, можна віднести до типу психодинамічних, неекспериментальних, що охоплюють усе життя людини і використовують для опису його як особистості, внутрішні психологічні властивості індивіда, у першу чергу його потреби і мотиви. Він вважав, що лише незначна частина того, що насправді відбувається в душі людини і характеризує його як особистість, актуально їм усвідомлюється.

Аналітична психологія Юнга допомагає нам краще зрозуміти поводження особистості у взаємостосунках з навколишніми тобто соціальну сторону його поводження. Це викликає наш особливий інтерес, як соціологів і безсумнівно приносить користь у практичній діяльності офіцера - вихователя військового колективу.

Інший підхід, що допомагає краще зрозуміти людей - це трансакційний аналіз, розвитий Е.Берном. У цій роботі розглядається розуміння і застосування трансакційного аналізу в повсякденному житті звичайної людини.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОАНАЛІТИЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ

ПО ФРЕЙДУ

1.1. Структура особистості.

Жодне напрямок не придбав настільки популярності за межами психології, як фрейдизм. Це порозумівається впливом його ідей у країнах Заходу на мистецтво, літературу, медицину, антропологію й інші області науки, зв'язані з людиною.

Фрейд виступав проти традиційної психології з її інтроспективним аналізом свідомості. Основною проблемою психоаналізу була проблема мотивації. Подібно тому як образ і дія суть реалії, що виконують життєві функції в системі відносин індивіда і світу, а не усередині замкнутого в самому собі рефлектуючої свідомості, однієї з головних психологічних реалій є мотив.

Спочатку Фрейд представив психічне життя, що складається з трьох рівнів: несвідомого, передсвідомого і свідомого. Джерелом інстинктивного заряду, що додає мотиваційну силу людському поводженню (як у його моторних, так і в розумових формах) є несвідоме. “Воно“ насичено сексуальною енергією (Фрейд позначив її терміном “лібідо“). Ця сфера закрита від свідомості в силу заборон, що накладаються суспільством.[6]

У 20-х роках у психологічних поглядах Фрейда відбулися деякі зміни на структуру людської особистості. Надалі в роботах “По ту сторону задоволення“ (1920 р.) і “Я и Воно“ (1923 р.) він пропонує іншу модель що здійснила істотний вплив на психологічні навчання про особистість.

Поняття несвідомого ми, таким чином, вивчаємо з навчання про витиснення. Витиснуте ми розглядаємо як типовий приклад несвідомого. Ми бачимо, однак, що є два види: латентне, але здатне стати свідомим. Наше знайомство з психічною динамікою не може вплинути на номенклатуру й опис. Латентне несвідоме, тільки в остаточному, але не в динамічному змісті, називається нами передсвідомим: термін “несвідоме“, “передсвідоме“, “свідоме“ зміст якого вже тільки чисто описовий. Передсвідоме передбачається майже коштує набагато ближче до свідомого, чим несвідомому, а тому що несвідоме ми назвали психічним, ми тим більше назвемо, тому що латентне передсвідоме.

Таким чином, ми з великим задоволенням можемо обходитися нашими трьома термінами (свідоме, несвідоме, передсвідоме), якщо тільки не станемо випустити з уваги, що в описовому змісті існують два види, несвідомого, у динамічному ж тільки один. У деяких випадках, коли виклад переслідує особливі цілі, цим розходженням можна зневажити, в інших же випадках воно, звичайно, зовсім необхідно. Раніше я вже говорив, що дійсне розходження між несвідомим і передсвідомим полягає в тім, що перше за допомогою матеріалу що залишається невідомим (непізнаним) у той час, як друге зв'язується з представленнями слів. Тут уперше зроблена спроба дати для системи такі ознаки, що істотно відмінні від ознаки відносини їхній до свідомості. Відчуття і почуття також стають однозначними лише завдяки зіткненню із системою, якщо ж шлях до неї перепинений, вона не здійснюється у виді відносин. Скорочено, але не зовсім правильно ми говоримо тоді про несвідомі відчуття, дотримуючи біля несвідомими представленнями, хоча ця аналогія і не досить виправдана. Різниця між свідомим і передсвідомим для відчуттів не має змісту, тому що