РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ К.Г.ЮНГА

2.1. Архетип колективного несвідомого

Як відомо, глибинна психологія має загальну назву для позначення психологічних явищ, що висувають серед іншого ідею про незалежність психіки від свідомості і прагнення обґрунтувати фактичне існування цієї незалежної від свідомості психіки і виявити її зміст. Умовно глибинну психологію розділяють на класичну і сучасну.

Класична глибинна психологія представлена уже вище описаною концепцією Зиґмунда Фрейда, а так само концепціями Альфреда і Карла Юнга - відповідно психоаналізом, індивідуальною психологією й аналітичною психологією.

Аналітична психологія - одна зі шкіл глибинної психології, що базується на поняттях і відкриттях людської психіки, зроблених швейцарським психологом Карлом Густавом Юнгом.

Дослідницька кар'єра Юнга почалася в клініці для душевнохворих у Буфгхельцле, неподалік від Цюріха, у той час Юнг знаходився під сильним впливом Пьера Жані і Зиґмунда Фрейда. Вивчення в той період шизофренії саме привело Юнга до створення іншого, чим у Фрейда, більш широкого погляду на природу психічної енергії. Фрейд думав, що шизофренія на ряді з іншими психічними розладами розвивалася через придушення сексуальності і переміщення еротичного інтересу з об'єктів зовнішнього світу у внутрішній світ хворого.

Юнг же вважав, що контакт із зовнішнім світом підтримувана й іншими способами, крім сексуального, а втрату контакту з реальністю, характерну для шизофренії, не можна зв'язувати лише із сексуальним переміщенням. Так що принциповою лінією розмежування З.Фрейда і К.Юнга є тлумачення “лібідо”, чи психічної енергії.

Теорія лібідо Юнга тісно пов’язана з такими поняттями, як прогресія і регресія, а так само законом протилежностей (Прогресія - рух уперед, регресія - повернення в колишній стан, до більш ранньої стадії розвитку).

Юнг визначає прогресію як щоденний успіх процесу психологічної адаптації. Відповідно адаптація здійснюється в два етапи:

1)Одержання установки;

2)Завершення адаптації засобами установки.

У процесі регресії несумісні і відкинуті пережитки повсякденного життя, усякого роду негожі тваринні прояви виходять на поверхню. Регресія - зовсім не обов'язковий ретроградний крок у житті суб'єкта, а скоріше необхідна фаза його подальшого розвитку.

Юнг запропонував досить велику і вражаючу систему поглядів на природу людської психіки. Його праці включають глибоко розроблену теорію структури і динаміки психічно-свідомого і несвідомого, докладну теорію психічних типів і, що ще важливіше, детальне опис універсальних і психічних образів, що беруть свій початок у глибинних шарах несвідомої психіки. Юнг називав ці споконвічні образи архетипами колективного несвідомих.

Поняття архетипів колективного несвідомих додає аналітичної психології додатковий вимір у порівнянні з іншими школами психології і психотерапії, зв'язуючи її навчання з всією історією еволюції людської психіки у всіх її культурних проявах. Аналітичну психологію варто відрізняти від фізіологічної експериментальної психології, що прагнуть звести цілісні психічні явища до їх складених елементів, так само як і від поведінкової психології, інтерес якої зосереджений на поводженні суб'єкта як сукупності реакцій організму на стимули зовнішнього Середовища. Задача аналітичної психології - розкрити психічний світ людини як природне ціле явище, не обмежується лише терапією чи неврозів вивченням його чи інтелекту патологічних особливостей. Разом з тим, як неодноразово підкреслював сам Юнг, аналітична психологія є практична дисципліна в тім змісті, що поряд з пізнанням цілісної природи психіки вона виявляється і технікою психічного розвитку, застосовної до звичайних людей, є допоміжним засобом в області медичної і педагогічної, релігійної і культурної діяльності.

Юнг розробив свою психотерапевтичну теорію, метод і техніку. Центральним поняттям його психотерапії є “індивідуація”. Воно використовується Юнгом у трохи іншім значенні, ніж у середньовічній теології. Мова йде про рух від фрагментарності до цілісності душі, про перехід від “Я“, центра свідомості, до “Самості” як центра всієї психічної системи. Такий рух починається, як правило, у другій половині життя.

2.2. Психологічні типи особистості.

Юнг вважав дослідження психіки наукою майбутнього. Для нього актуальна проблема людства полягала не стільки в погрозі чи перенаселення атомній катастрофі, скільки в небезпеці психічної епідемії. Таким чином, у долі людства вирішальним фактором виявляється сама людина, його психіка. Для Юнга цей “вирішальний фактор” сфальцьований у несвідомій психіці, що є реальною погрозою; “світ висить на тонкій нитці і цій нитці - психіка людини”.

Ідея психічної енергії, саморегуляції, компенсації тісно зв'язана в аналітичній психології з класифікацією “психологічних типів”. Розрізняються кілька таких типів. Вони відносяться до уродженої різниці в темпераменті, інтегральному сполученні стійких психодинамічних властивостей, що виявляються в діяльності, що змушують індивідів сприймати і реагувати специфічним образом. Насамперед варто розрізняти два стійких типи: екстраверт і інтроверт.

Екстраверт характеризується уродженою тенденцією направляти свою психічну енергію, чи лібідо, зовні, зв'язуючи носія енергії з зовнішнім світом. Даний тип природно і спонтанно виявляє інтерес і приділяє увагу об'єкту - іншим людям, предметам, зовнішнім манерам і благоустрою. Екстраверт відчуває себе щонайкраще - що називається “у своїй тарілці”, - коли має справа з зовнішнім середовищем, взаємодіє з іншими людьми. І робиться неспокійним і навіть хворим, виявляючись на самоті, монотонному одноманітному середовищу. Підтримуючи слабкий зв'язок із суб'єктивним внутрішнім світом, екстраверт буде остерігатися зустрічі з ним, буде прагнути недооцінити,