Загальний зміст конкретної діяльності - це сплав її часткових, парціальних смислів, кожний з-яких відображає її відношення до якоїсь однієї з потреб суб’єкта, яка пов’язана з даною діяльністю. В цьому процесі й виявляється смислоутворююча функція мотиву. Смислоутворення - це процес, у результаті якого ті чи інші об’єкти або явища набувають для суб’єкта особистісного смислу.

Мотив виступає тим самим як “джерело смислу об’єектів і явищ, значущих у контексті діяльності, яка розгортається” (6). Смислоутворюючі мотиви являють собою відносно стабільні смислові утворення, що характеризують структуру особистості. Особистісний смисл, який входить у внутрішній рух свідомості особистості, виявляє себе в плані зіставлення мотивів і дій, а точніше - різних мотивів однієї і тої ж діяльності, що виражає смислове ставлення особистості.

Розглядаючи особистість як суб’єкт діяльності, доводиться досліджувати те, як особистість перетворює, створює предметну дійсність, в тому числі й саму себе, вступаючи в активне ставлення до свого досвіду, до своїх потенційних мотивів, до свого характеру, здібностей і до продуктів своєї діяльності. Отже, особистість слід було б розглядати як сукупність смислових ставлень людини в світі, які набуваються в процесі життя, в суспільстві і які забезпечують орієнтування в ньому.

Кожне ставлення несе в собі могутній мотиваційний заряд, витоки якого містяться в сфері потреб людини. Мотиваційні тенденції є “енергетичним” компонентом ставлення, який визначає його силу та значення. В процесі формування ставлення поповнюються багатьма змістовними, інформаційними характеристиками, що визначають його індивідуальну своєрідність та місце в свідомості людини.

Вирішальне значення в рішенні проблеми відводиться мотиву. Якщо звести мотив до предмету, то мотив перестає виконувати функцію співвідношення мотиву й діяльності. Інтенціональна спрямованість діяльності визначається не предметом потреби, а предметом діяльності. Те, на що спрямована діяльність, не виступає предметом відповідної потреби. Це характерно для складних форм діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вилюнас В.К. Эмоции и ситуативное развитие мотивации. - Тезисы докладов конференции “Развитие эргономики в системе дизайна”. - Боржоми, 1979. - С. 243-244.

2. Забродин Ю.М., Сосновский Б.А. Мотивационно-смысловые связи в структуре направленности человека. - Вопросы психологии, 1989, - №6. - С. 100-108.

3. Леонтьев А.А. Единицы и уровни деятельности. - Вестник МГУ, серия №14 “Психология”. - 1978. - №2. - С.3-13.

4. Леонтьев А.Н. Деятельнооть. Сознание. Личность.- М.: Политиздат, 1975.

5. Леонтьев В.Г., Банков С.А. Мотив как интегральннй побудитель и регулятор деятельности. - В кн.: Мотивация учебной деятельности. - Новосибирск, 1983. - С. 40-48.

6. Леонтьєв Д.А. Структурная организация смысловой сферы личности. - Дис. на соиск. уч. ст. канд. психол. наук. - М.: 1988.

7. Патяева Е.Ю. Ситуативное развитие и уровни мотивации. - Вестник МГУ, серия №14 “Психология”, 1983. - №4.- С .23-33.

8. Смирнов С.Д. Психологическая теория деятельности и концепция Н.А. Бернштейна. - Вестник МГУ, серия №14 “Поихология”, 1978. - №2.-С.14-25.

9. Сосновский Б.А. Мотивационно-смысловые образования в психологической структуре направленности личности. - Дис. на соиск. уч. ст. доктора психол. наук. - М.:1992.

10. Шорохова Е.В. Психологический аспект проблемы личности. - В кн.: Теоретические проблемы психологии личности. - М.:1974.- С.3-33.