Реферат на тему:

Адаптація першокурсників до студентського життя

Вступ до вузу є для більшості першокурсників новим періодом життя, і одночасно, він є таким актом, який вимагає активного пристосування до умов студентського буття. Першокурсник має пережити цю зміну обставин життя, включитися учасником у нові і незвичні події. Різкий перехід від адаптованого і відносно комфортного життя під опікою батьків та вчителів до менш детермінованого ззовні студентського часто у першокурсників розпочинається з критичних обставин. Проблема прилаштування першокурсників до нового етапу життя завжди пекуча, бо повторюється з року в рік.

Дієвість соціального прилаштування студента до нових обставин залежить від того наскільки адекватно і проблемно він переживає свій новий соціальний і міжособистий статус, свої права і обов’язки, від того наскільки забезпечені можливостями нові чекання. Прилаштування до студентського життя відбувається легше при наявності у буттєвій свідомості першокурсника закладеної ще з дитинства, невідрефлектованої чи відрефлектованої, смислової настанови вчитися для свого майбутнього, операційної настанови-звички регулярно працювати над учбовим матеріалом, знаходити собі достойне місце в групі ровесників через компетентне спілкування, тоді переживання дезадаптації спричиняє особливу внутрішню роботу над смислами діяльностей, над їх уточненням і приведенням у відповідність до нових обставин, тоді переживання може призвести до усвідомлення стану невідповідності можливостей обставинам і до прийняття та усвідомлення нових смислів, які здатні породжувати принципово нові цілі.

Ефективність соціальної адаптації, в першу чергу виявляє себе у переживаннях, які презентують старі смисли і здатні породжувати нові смисли. Рівень пристосування до студентського становища проявляється у мірі відповідності наявних смислів обставинам. Неможливість реалізації старої системи потреб та ієрархії смислів призводить першокурсника до скрутного становища і до тяжких переживань, які можуть стати переломними, тобто змінити напрямок розвитку буття як до особистісного росту, так і до стагнації чи девітації. Неспівмірність ієрархії смислів новим умовам проявляється у неможливості реалізувати життєві необхідності наявними можливостями і проявляється у переломних переживаннях. Переживання нового студента є тією психічною роботою, яка, при певних умовах, може побороти життєву скруту, віднайти нові необхідності буття та розвинути в собі нові можливості для реалізації цих необхідностей. Саме переживання має забезпечити нове студентське життя смислами і можливостями для їх здійснення. На зломних етапах соціалізації саме переживання являється її системотворчою смисловою ланкою, яка веде за собою пізнання і предметну діяльність, тому при розгляді питання про адаптацію до вузівського навчально-виховного процесу (як етапу в соціалізації) вважаємо за доцільне звернути увагу на переживання першокурсників, які виникають у них при переломних обставинах нового буття у якості студента.

До вузу першокурсник приходить з уже сформованою ієрархією смислів як певним ладом внутрішніх необхідностей, яка потрапляючи в нові обставини, має дорозвинутися або ж змінитися. Переживання невідповідності своїх можливостей своїм необхідностям має привести дебютанта до осмислення скрутної ситуації як невідповідності своєї індивідуальної свідомості реальному буттю першокурсником. Коли ж перевірка новим буттям виявляє досить велику неможливість здійснення наявних необхідностей чи потрібність прийняття нових необхідностей, тоді студент стоїть перед потрібністю конверсії смислів; ця потрібність феноменологічно виявляє себе переломними переживаннями. Здійснення перебудови ієрархії смислів переживається як знаходження відповідності свідомості буттю, це відбувається через породження нових, уже студентських, смислів і через прийняття нового, більш самостійного у можливостях вибору смислів, буття студентом.

Спонтанний потік переживань являє собою внутрішню психічну роботу, яка спрямована на подолання скрутної ситуації.

Феноменологічно неуспішні переживання проявляють себе у вигляді тривожності, напруженості, розгубленості, безпорадності, писемізму і т.д. За феноменологією ми маємо вичленувати окремі види переживань, виявити умови їх виникнення, вказати не лише на засоби виходу з критичних ситуацій, а і намітити шляхи і методи становлення плідних (успішних) переживань: впевненості в собі, оптимізму, зацікавленості і т.д. Новак має досягти нової душевної рівноваги і цільової осмисленості свого подальшого студентського буття, а для цього переживання мають перетворити ситуацію навчання у вузі з безглуздої і тяжкої у осмислену, привабливу і звичну.

Відомо, що наші переживання відбуваються мимовільно, саморушійно, активно. У нашому випадку переживання відображає відношення студента до життєвих обставин, воно віддзеркалює його нинішню змогу задовільнити свої животворні мотиви і потреби. Першокурсник, як і будь-хто із нас, до дійсності відноситься суб’єктивно і пристрасно, мимоволі вишукуючи свій власний смисл у новому становищі. Перші реакції адаптації чи дезадаптації частіше проявляються у емоційній сфері. Емоції новачка відображають його безпосереднє відношення до подій і обставин, виявляють як наявні зовнішні умови відкривають можливості для задоволення потреб; вони можуть розпочати віддзеркалення особистісного смислу ситуації уже не як учня, а як для студента; вони можуть відкривати можливості усвідомлення цього смислу через вербалізацію (означення).Емоція все ж не є синонімом переживанню, вона не здатна вести всю внутрішню психічну роботу по осмисленню скрутного становища і по виходу з нього. Новий соціальний статус вимагає від студента не лише усвідомлення уже наявних смислів, а і породження нових; таку внутрішню психічну роботу не може виконати одна емоція, ця робота під силу всьому ансамблю психічних процесів і станів. Для того, щоб бути спрямованою на особистісний ріст першокурсника, а не на його стагнацію, девіацію чи психопаталогію внутрішня робота переживання має не лише опосередковувати емоційно означені особистісні смисли базованою на значеннях рефлексивною думкою, а і породжувати нові смисли, тобто студент має не лише пізнавати себе в процесі пізнання критичної ситуації, а і осмислити її, породивши нові, уже студентські,