Смисли нового буття як необхідність певного особистісного росту, мають робити життя студента осмисленим, робити його теперішні навчальні заняття і спілкування потрібними для його уявного майбутнього. Відсутність у дебютанта нового смислопородження, яке б відповідало новому соціальному становищу, є головною причиною невдалої адаптації до студентського життя і до вузівського навчання; саме ця причина веде багатьох першокурсників до переживання невідповідності новій ситуації, а потім призводить їх певну частину до неуспішності, девіації і відрахування.

Спеціально підготовлені, уповноважені і, головне, референтні для студентів люди (старшокурсники, куратори, адміністратори, психологи) мають допомогти першокурсникові контролювати нові обставини; вони мають опосередковано керувати плином переживань у новаків з тим, щоб навчально-виховний процес вів кожного першокурсника до особистісного зростання, а не до стагнації, девіації чи психопатології. Референтні і компетентні особи для того, щоб впливати на потік студентських переживань, мають мати не лише спеціальні статуси і обов’язки, не лише бути авторитетними для студентів, а і володіти досягненнями сучасної психокорекції і психоконсультування. На становлення особистості студента має впливати крім всіх інших осіб ще і авторитетний для неї психолог через спеціальні консультації і тренінги. Вплив психолога на хід переживань студента є уже необхідною ознакою нашого часу.

Самотужки новакові часто буває важко як породити нові смисли, так і їх операційно забезпечити; для поступу йому необхідно хоча б частково удосконалити свою ієрархію смислів; цій метаморфозі мають допомогти референтні для нього і компетентні оточуючі люди, котрі уже мають не лише моделі плідного студентського життя а і спеціальну підготовку по психокорекції, спочатку хоча б організацією ритуально-символічних дійств, а потім і через проведення спеціальних тренінгів, які б спрямовували гострі переживання першокурсника у нову символічно-культурну канву, в якій враховано досягнення світової практичної психології і яка б допомагала студенту хоча б символічно покласти межу між підлітковим і юнацьким віком. Саме плідне спеціально організоване переживання здатне здійснити початкову внутрішню психічну роботу по встановленню відповідності між свідомістю першокурсника і його нинішнім буттям, між новими необхідностями і наявними можливостями; роботу по підняттю осмисленості буття через породження нових смислів, які б відповідали новим необхідностям і знаходили серед ієрархії смислів своє несуперечливе місце. Кожне переломне переживання засвідчує про перебування першокурсника у стані неможливості здійснення певних необхідностей, ця неможливість проявляє себе при зіткненні наявної ієрархії смислів (смислового поля) з новими обставинами, які пропонують нові смисли. Наявні у студента зразки діяльностей, які відповідають ієрархії смислів, можуть виявитися невідповідними перебігу подій як у зовнішньому, так і у внутрішньому світі, тому для адекватного вибору стратегій психоконсультативної та психокорекційної роботи психолог має добре знати типологію переломних ситуацій, володіти їх діагностикою і, головне, легко віднаходити необхідні підходи і психотехніки.

Щоб стати студентом потрібно уже бути живим організмом, який зберігає певну, де в чому відносну, психофізіологічну рівновагу в стосунках із зовнішнім світом. Постійний баланс зв’язків із світом проявляється необхідністю задоволення певного мінімуму базових психофізіологічних потреб; для динамічної підтримки цієї врівноваженості організм саморушійно мобілізує певну міру (не завжди адекватну необхідності) неспецифічних опергенетичних ресурсів. Кожний першокурсник походить із дитинства і зберігає в собі певну, у кого велику а у кого малу, долю психофізіологічної інфантильності, яка викриває міру простоти внутрішнього світу, виявляє себе в орієнтації на легкість і безпосередність тут-і-тепер задоволення базових потреб у зовнішньому світі та на позитивне гедонічне переживання. Залишаючись завжди організмом жива людина імпульсивно реагує стресом на дезадаптацію. Стрес є переживанням неспецифічної мобілізації психофізіологічних ресурсів у відповідь на специфічне порушення рівноваги з світом; він є необхідною ознакою життя, яка діє як настанова готовності до повернення рівноваги організму з світом; він рідко переживається у чистому вигляді, частіше він у “знятому” вигляді супроводить інші, більш психічно складні, специфічні переживання. Смисловим полем індивіда, який переживає стрес, є саме життя (тобто його збереження). Стрес часто є саморушійною неспецифічною базовою частиною іншого переживання, являє собою внутрішню організмічну активність по забезпеченню енергетикою гомеостазу, має корегуватися буттєвою свідомістю (мотивом) і рефлексивною свідомістю (волею) з урахуванням зовнішнього і внутрішнього світу; у більш складних переживаннях виявляється міра його адаптованості чи неадаптованості.

Адаптованість чи неадаптованість стресу виявляє себе у ступені психічного напруження. Невідповідність стресу переломній ситуації спливає через неадекватність їй мобілізаційних ресурсів, через ригідність їх регуляції, через невдалу спрямованість їх реалізації. По характеру впливу на ефективність діяльності розрізняють емоційне і операційне психічне напруження, з яких операційне проявляється відповідною умовам опернантною настановою на виконання дії, а емоційна являє собою перебільшення мобілізованості ресурсів і неспівмірне їх витрачання. Неадекватну емоційну напруженість можна розділити на власне емоційну і тонічну. Емоційна напруженість супроводжується феноменологією страху, тривожності, загального дискомфорту, прикрості, а тонічна проявляється неадекватним для майбутніх фізичних рухів надлишковим тонічним напруженням поперечносмугастої мускулатури. Звична тонічна напруженість проявляє себе мускульним панцерем характеру, який гальмує вільний перебіг переживань і енергії. Нерідко емоційна напруженість приймає диструктивний характер, супроводжується негативним емоційним забарвленням, появою і фіксацією неуспішної психозахисної мотивації, зниженням впорядкованості або повною дезорганізацією поведінки, яка стає фрустрованою, бо втрачає смислову кінцеву мету і проміжню цільову організованість. Практична психологія має багатий арсенал психотехнік, які здатні зняти надлишкову напруженість і досягти стану релаксації: аутогенне тренування, прогресивно-мускульна релаксація, поведінковий тренінг і т.д.

Розглянемо соціальну адаптацію першокурсника як процес активного прилаштування до умов студентського буття. Ефективність соціальної адаптації особистості студента явно залежить від того, наскільки він адекватно переживає зовнішній світ і