Реферат на тему:

Склад і структура особистості

Для розуміння природи особистості потрібно з'я-сувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній пси-хології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особис-тості, індивідуальності, суб'єкта.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовля — це «чиста дошка» (tabula rasa), на якій під впливом соціуму «пишуться» ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечу-ють у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіо-логічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивіліза-ції. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність но-вонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне поняттю особини тварини.

Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині за-датки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підва-лини створення особистості. Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Якщо уявити, услід за П. Жане, неймовірне: що вна-слідок якихось драматичних подій зникли створені людством культура, мистецтво, наука, техніка, різноманітний пред-метний світ, інститути людської соціалізації, а маленькі діти залишилися в цих умовах без дорослих, які втілюють у своїй спільній діяльності суспільні стосунки, то розвиток індивіда за антропологічним типом припинився би, став неможли-вим, а в кращому разі пішов шляхом, характерним для тва-ринного світу. Зрозуміло, що про розвиток особистості в цих умовах зайве говорити.

Про це свідчать факти з життя дітей, які змалку пот-рапили до тваринних (вовчих) зграй. Такі діти хоч і наро-дились індивідами, але їхній розвиток був деформований у середовищі тварин. Тому ці діти не стали людьми, їх так і не вдалося повернути на шлях людського розвитку. Ці факти доводять вирішальну роль соціального оточення, культурно-історичного середовища та властивих людині засобів со-ціалізації індивіда, творення особистості.

У стосунках з батьками, іншими людьми психіка дитини розвивається саме як психіка людини. На певному етапі постає особистість із притаманними їй соціальне зумов-леними ознаками — вищими психічними функціями, свідо-містю і самосвідомістю, здатністю до активного пізнання та перетворення довкілля та себе.

Особистість — це індивід із соціальна зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природнім сере-довищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість — це об'єкт і суб'єкт історичного процесу і власного життя.

В ході свого становлення як особистості індивід посту-пово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетво-рення об'єктивної дійсності й самого себе.

Спочатку він сприймає — переважно як об'єкт — різно-бічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігро-вої, навчальної і трудової діяльності в умовах сім'ї, дошкіль-них та шкільних установ, професійної та вищої освіти і виробництва. Одночасно створюються внутрішні психічні Новоутворення, які з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання й пе-ретворення об'єктивної дійсності та себе. Особистість виступає як суб'єкт діяльності та спілкування.

Розвиток особистості відбувається у конкретних суспіль-них умовах. Особистість завжди конкретно-історична, юна — продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона — очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкі сучасності.

У процесі розвитку особистості людина оволодіває засо-бами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї фор-муються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосві-домість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та при-родного середовища. В неї з'являється здатність до само-вдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання. Вона всту-пає у «суб'єкт-суб'єктні» стосунки з іншими людьми.

Слід адекватно співвідносити поняття людини й осо-бистості. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття осо-бистості, бо включає у себе велике коло соціальних і біо-логічних ознак — антропологічних, етнографічних, куль-турних та ін.

Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індиві-дуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особ-ливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у ри-сах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелекту-альних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяль-ності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.

Поняття особистості тлумачиться неоднозначне — за-лежно від того, який підхід реалізується дослідником. Мож-на виділити якнайменше чотири аналітичних підходи - соціально-психологічний, індивідуально-психологічний, діяльнісний та генетичний, реалізовані такими психологами, як Б. Г. Ананьєв, В. В. Давидов, А. Г. Ковальов, О. М. Леонтьєв, Г. С. Костюк, Ф. Лерш, В. М. М'ясищев, А В. Петровський, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, В. М. Русалов та ін.