Видатний римський лікар Гален (129 — 199) використо-вував при тлумаченні душі поняття «пневма». Периферічна пневма поєднується з центральною, внаслідок чого душа стає здатною розпізнавати тілесні зміни.

У середньовічній Європі найбільший поштовх розвит-кові психологічних поглядів дала система Фоми Аквінського (1225 — 1274) — томізм, що була канонізована католицькою церквою. Томізм захищав положення про безсмер-тя індивідуальної душі, догмат про гріхопадіння, залежність кожної людини від Божої милості та особисту відповідаль-ність перед Богом.

Видатний учений І. М. Сєченов (1829—1905) у праці «Рефлекси головного мозку» стверджував, що «всі акти сві-домого та несвідомого життя за способом походження є рефлекси». Мозкову ланку рефлексу неправомірно відокремлювати від його природно-го початку (дії на органи чуття) і кінця (рух у відповідь). Породжене у цілісному рефлекторному акті психічне явище виступає як фактор, що випереджає дію, рух.

Рефлекторна лінія розуміння психіки була продовжена вже у XX ст. /. П. Павловим (1849 — 1936), який експери-ментально обгрунтував й розробив учення про дві сигнальні системи. На його думку, тварини керуються у своїй пове-дінці зоровими, слуховими, нюховими образами, що слугу-ють для них сигналами певних безумовних подразників. Уся психічна діяльність тварин, формування в них умовних реф-лексів здійснюються на рівні першої сигнальної системи («перші сигнали»).

4. У психології наприкінці XIX — на початку XX ст. починають використовуватися поняття самосвідомості та осо-бистості, які поступово витісняють поняття свідомості та поведінки (вони не зникають, а набувають нового значення, посідають певне місце у новій системі понять про психіку). Представник американського функціоналізму В. Джемс (1842 — 1910) увів у науковий обіг поняття емпіричного «Я», або власне особистості, самооцінки, самоповаги, чистого «Я» тощо, спираючись на головне для нього понят-тя «потоку свідомості».

За принципом детермінізму психіка визначається спосо-бом життя і змінюється зі зміною способу життя. Психіка, свідомість людини детерміновані суспільним буттям, рівнем розвитку виробництва, матеріальних умов життя та куль-тури.

За принципом єдності свідомості та діяльності свідомість становить внутрішній план діяльності, модель дійсності, за допомогою яких регулюється взаємодія людини з навко-лишнім світом.

Психологія як наука вивчає факти, закономірності, меха-нізми психічного життя людей і тварин. Взаємовідносини жи-вих істот з навколишнім світом реалізуються за допомогою психіки як складної сигнальної системи, до якої входять по-чуття та образи, настанови й мотиви, процеси спілкування та ідеальні предметні дії, емоційні стани та інші психічні властивості. Різноманітні психічні якості утворюють сис-тему регуляції, що надає поведінці й діяльності стійкості та ефективності. У людини ця система виступає як психічний склад особистості, який утворюється її комунікативними здіб-ностями, ціннісними орієнтаціями, рисами характеру, само-свідомістю, інтелектуальними здібностями, темпераментом тощо.

Велике значення для розуміння природи психіки має висвітлення закономірностей її становлення в процесі ево-люції живого світу та суспільно-історичного розвитку люд-ства.