Порушення уваги. Дослідження уваги

У клінічній практиці медичні працівники частіше за інші розлади уваги спостерігаються підвищені відволікання. Хворим важко зосереджуватися на одному об'єкті або діяльності. Увага їхня нестійка, сторонні подразники, у тому числі й малоцікаві, можуть порушувати зосередженість уваги і діяльність хворого. Відволікання хворих буває настільки сильне, що вони не можуть зосередитися на запитаннях лікаря, постійно переключаються з однієї думки на іншу.

Відволікання уваги спостерігається при підвищеній втомлюваності, загальній слабості людини, зумовленій виснаженням нервової системи, тривалим і інтенсивним емоційним напруженням, надмірною розумовою працею. Воно може з'явитися після інфекцій, інтоксикацій, при травмах, пухлинах, склерозі судин головного мозку. Хворі з підвищеним відволіканням не можуть утримувати в свідомості одночасно більше одного, навіть добре їм знайомого предмета.

При ураженні лобових часток кори великого мозку спостерігається зниження здатності до переключення уваги. Переключення може бути настільки загальмоване, що хворий повторно виконує раніше виконану дію, не помічаючи цього.

Спостерігаються і протилежні випадки, коли здатність до переключення уваги посилюється. Таке порушення уваги характерне для хворих, які перебувають у маніакальному стані.

Зміну уваги у хворих медичні працівники можна встановити в простих спостереженнях, але більш точні дані одержують у результаті експериментально-психологічних досліджень.

Міжособистісні стосунки між лікарем та хворим бу-дуються за принципом практичної взаємодовіри, адже довіра як морально-психологічна категорія визначає ставлення як до дій іншої особи, так і до себе самої, ґрунтується на переконанні, що діє ця особа правиль-но, їй притаманні сумління і чесність. Довіра є обо-в'язковим компонентом у діяльності медичного працівника.

Що більше ці стосунки ґрунтуються на довірі, то повніше вони виконують роль емоційного захисту, здатні відгукнутися співчуттям й співпереживанням, то вища їхня моральна цінність. Така "відкритість" відносин між лікарем і хворим дає змогу розв'язати найрізноманітніші проблеми — від діагностичного по-шуку до найінтимніших питань.

Взаємовідносини лікаря і хворого — це не просто обмін інформацією, це — частина лікування. Адже давно відомо, що лікарі можуть впливати на хворобу без будь-яких ліків.

Усе розмаїття підходів до співробітництва лікаря та хворого складається із чотирьох головних компонен-тів: а) підтримки; б) розуміння; в) поваги; г) співчуття.

Підтримка — одна із найважливіших умов пра-вильних взаємин лікаря і хворого. Підтримка у цьому випадку означає прагнення лікаря бути корисним для хворого. Одначе це не означає, що лікар повинен взяти на себе всю відповідальність за стан здоров'я і настрій хворого. Тут повинні допомагати й сім'я та близькі друзі хворого. Однак головні ресурси, віро-гідно, приховані у самому хворому, їхнє повне роз-криття й використання стане можливим, якщо хворий усвідомить: лікар прагне допомогти, а не намагається примусити. Таким чином, лікар відповідає за мораль-ну підтримку хворого, тобто активізує роль хворого у лікувальному процесі.

Розуміння хворого з боку лікаря — це підґрунтя, наркому закріплюється довіра, адже хворий переко-нується, що його скарги зафіксовані у свідомості лі-каря і він їх активно осмислює. Розуміння може бути виражене і невербальним шляхом: поглядом, кивком голови тощо. Тон та інтонація здатні демонструва-ти як порозуміння, так і відстороненість, незацікав-леність. Якщо хворий переконується у нерозумінні і небажанні зрозуміти, то він автоматично перетворю-ється з помічника лікаря на його супротивника.

Повага передбачає визнання цінності хворого як індивіда і серйозності його тривог. Ідеться не тіль-ки про згоду вислухати людину, головне — проде-монструвати, що її слова є вагомими для лікаря.

Співчуття — ключ до співпраці між лікарем та хво-рим. Необхідно вміти поставити себе на місце хворо-го, подивитися на світ його очима. Співчуття — це певною мірою своєрідна екранізація (поглинання) почуттів іншого на свою духовну сферу. Співчува-ти — значить відчувати іншого всім своїм єством. Спів-чуття починається з факту нашої присутності, інколи мовчазної, з очікування, коли хворий заговорить.

Співчуття можна висловити досить просто, поклав-ши руку на плече хворого, що створює певний пози-тивно-емоційний настрій, на якому можна будувати взаємодовіру.