Аналізуючи відповіді студентів, можна зробити висновок, що недостатній рівень розвитку оцінних суджень опитуваних пояснюється перш за все їхнім невмінням активно вжити набуті знання в процесі самостійного оцінювання того чи іншого музичного твору. Між системою уявлень про сутність естетичної цінності і власним ставленням до музики у багатьох опитуваних спостерігається певний розрив.

Засвоєння нормативних зразків об’єктивної естетичної цінності та перетворення їх в особисті переконання, стійкі оцінні принципи можливі лише за умов, якщо між теоретичним матеріалом, який вивчається студентами, та їхньою практичною діяльністю існуватиме тісний взаємозв’язок. Отже, найважливішою умовою формування оцінного ставлення є концентрація та взаємодія всіх форм навчання на факультеті. Центральною ланкою у виконанні цієї проблеми може бути клас спеціального інструмента. Саме метод індивідуальних занять дозволяє здійснити найтісніший взаємозв’язок теорії з практикою. За образним висловом Г.Нейгауза, індивідуальне навчання становить той пункт, де знання приводять до дії, а дія спирається на знання.

Насамперед на індивідуальних заняттях необхідно привчати студентів оцінювати власне виконання, щоб не тільки покращити його, а й створити умови для активізації їх творчої діяльності. Так як без власної оцінки творча діяльність неможлива. Форми роботи в цьому напрямку можуть бути різноманітні. Перш за все можна використати два типи оцінки: оцінку власного виконання і оцінку виконання інших товарів.

При оцінці власного виконання дуже важливо, щоб учні бачили і відзначали не тільки негативні риси, а й те хороше, чого вони досягли.

Без цього оцінка власного виконання може перетворитися на огульну самокритику. При оцінці менш вдалих моментів виконання і припущених помилок вчитель має виявити неабиякий такт, щоб не образити дітей і не підірвати їхню віру у власні можливості.

Корисно також дати учням прослухати один і той же твір у виконанні різних музикантів. Після прослухування треба обов’язково зробити аналіз, чітко визначивши особливості кожного варіанта виконання. Учні повинні усвідомити, що можуть існувати різні художньо цікаві інтерпретації одного і того ж твору.

Для створення творчої атмосфери під час розучування художнього твору дитина повинна брати участь у виборі того чи іншого трактування п’єси. Може виникнути питання: хіба варто студентам довіряти таку важливу справу – вибір найкращої інтерпретації твору? Зразу є зауважимо, що переш і останнє слово, звичайно, - за вчителем.

Треба стежити, щоб творчі пошуки дітей відбувались не стихійно. Вчитель спрямовує активність учнів у потрібне русло, обов’язково керуючи творчим процесом на занятті. Проте викладач повинен прислухатися до думок учнів, розуміти їхні творчі задуми, і стимулювати творчу фантазію.

Звичайно, набагато простіше підказати дітям той чи інший характер трактування, деталі або відтінки виконання. А спонукати юних виконавців до власної творчості знано складніше. Як же це зробити?

Можна, наприклад, програти твір з деякими незначними відхиленнями від основного темпу і запропонувати студентові вибрати найбільш підходящий. Або показати кілька типів наголосів у виконанні мелодичної лінії і, з’ясувавши з учнем особливості кожного, вибрати найкращий варіант. Цікаво також зіставити різні динамічні варіанти виконання, пояснити їхні відмінності, - а студент нехай сам вирішує, який йому більше подобається. Корисно розглянути різні варіанти фразування, ритмічного виконання артикуляції, тембрового звучання, манери звуковедення і звуковидобування. Все це допоможе студентам знайти найвиразнішу, найхарактернішу для них інтерпретацію твору, активізуватиме їхній творчий розвиток.

Ефективною формою роботи по вихованню естетичної оцінки може бути лекція-бесіда педагога із студентом, яка широко використовується в практиці видатних музикантів-педагогів. Розбираючи в класі той чи інший музичний твір, педагог повинен будувати свою бесіду на основі тих знань, яких студент набув під час всього навчання, узагальнюючи та систематизуючи їх у певну оцінку концепцію. Окремі лекції-бесіди, звісно не можуть збагатити художнього багажу студентів, але вони сприяють розвитку навичок оцінюючого аналізу, навчають студентів системно використовувати всю суму знань в процесі оцінювання конкретного музичного твору.

З огляду на вищенаведену структуру естетичної оцінки, що передбачає єдність раціональних та емоційних моментів, на заняттях по формуванню оцінного ставлення не слід обмежуватись лише зверненням до розуму та логіки студентів, треба розвивати у них непохитну емоційну реакцію на музичний твір.

Однією з можливих форм активізації емоційно-творчого сприймання музики є “метод-наведення” (Б.Асаф’єв), що являє собою підбір певних музичних творів, які вводять людину у коло факторів, що потребують особливої уваги і допомагають адекватно сприйняти і оцінити емоційно-образні відтінки музики.

Зіставлення музичних творів та їхніх окремих фрагментів за принципом аналогії і контрасту можна доповнювати асоціативними зв’язками з творами інших видів мистецтва – образами живопису, поезії, архітектури, порівняння з якими виховує вміння цінувати прекрасне в усіх його проявах.

Крім “методу-наведення”, для активізації глибокого творчого осягнення художньої цінності музичного твору слід застосовувати елементи творчості студентів. Комплекс різних творчих вправ – імпровізації, транскрипції, оркестровки та ін. – допоможе розвинути культуру сприймання студентів, навчить їх глибше цінувати музичне мистецтво.

Підсумовуючи сказане, хочеться підкреслити, що виховання оцінного ставлення до музики є необхідним компонентом професійної підготовки майбутніх вчителів ЗОШ.

ЛІТЕРАТУРА

Праксина О. Музыкальное воспитание в школе. Вып. 10. – М., 1975.

Выготский Л.С. Психология искусства. – М., 1968.

Кабалевский Д.Б. Прекрасное пробуждает доброе. – М., 1973.