Повага передбачає визнання цінності хворого як індивіда і серйозності його тривог. Ідеться не тіль-ки про згоду вислухати людину, головне — проде-монструвати, що її слова є вагомими для лікаря: не-обхідно визнати значущість подій, які мали місце в житті хворого, і особливо тих, що становлять інтерес з погляду лікаря-професіонала.

Доцільно буває похвалити хворого за терпіння, за скрупульозне виконання ваших призначень. Якщо хворий показав вам результати своїх аналізів, рент-генограми тощо, покажіть, наскільки корисною вияви-лася ця інформація, тоді у такий спосіб виникне пози-тивний зворотний зв'язок.

Однією з найнебезпечніших і деструктивних зви-чок лікаря є здатність до принизливих щодо своїх па-цієнтів зауважень. Хворий, який випадково почув, як лікар насміхається з нього у колі друзів, мабуть, ніко-ли цього не забуде і не пробачить. Аналогічна ситуа-ція може виникнути під час збирання анамнезу, коли лікар постійно робить зауваження з приводу неточ-них висловлювань (формулювань) хворого, супровод-жує зауваження відповідною незадоволеною мімікою обличчя, "нервовими" рухами рук.

Співчуття — ключ до співпраці між лікарем та хво-рим. Необхідно вміти поставити себе на місце хворо-го, подивитися па світ його очима. Співчуття — це певною мірою своєрідна екранізація (поглинання) почуттів іншого на свою духовну сферу. Співчува-ти — значить відчувати іншого всім своїм єством. Спів-чуття починається з факту нашої присутності, інколи мовчазної, з очікування, коли хворий заговорить.

Лікар повинен терпляче слухати хворого, навіть коли він повторюється. Співчуття можна висловити досить просто, поклав-ши руку на плече хворого, що створює певний пози-тивно-емоційний настрій, на якому можна будувати взаємодовіру. Одначе таке ставлення до хворого зов-сім не означає "панібратства" або "вседозволеності". Певна "дистанція" між ліка-рем та хворим повинна завжди витримуватися, що на певному часовому відрізку взаємин буде гарантувати лікарю збереження свого авторитету й гідності.

Порушення емоцій

Патологічна зміна емоцій виявляється по-різному: депресією, апатією, емоційною лабільністю тощо. Депресія — афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном. Супроводжується пригніченим настроєм, мислительною і руховою загальмованістю. Хворі на депресію охоплені почуттями неприємного характеру, в усіх подіях вбачають лише негативні відтінки.

Маніакальний синдром — це стан, протилежний за емоційним фоном депресії. Характеризується стійким підвищенням настрою, надмірною рухливістю і прискореним темпом мислительної діяльності.

Так, ейфорія означає піднесений настрій, стан вдоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам.

Дисфорія - пригнічений настрій, що характеризується дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих, схильністю до вибухів агресії.

Амбівалентність почуттів - неузгодженість, суперечливість кількох емоційних ставлень до певного об'єкта, що їх відчуває людина одночасно.

Апатія - стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навколишніх явищ, подій та послабленням спонук. Цей стан іноді виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також тривалого соматичного захворювання. Перелічені зміни емоцій характерні для хворих на шизофренію.

У клініці спостерігаються й Інші хворобливі зміни емоційного стану, такі, як дратівливість, інфантилізм (дорослий хворий нагадує своєю поведінкою дитину), нездатність стримувати емоції - перехід від сміху до ридання, постійний безпричинний гнів.

При порушенні емоцій особливої уваги потребує депресія. Хворі на депресію прагнуть до самотності, рухова і психічна діяльність їх загальмована. Часто в таких хворих можуть виникати суїцидальні думки і спроби, тому їх не можна випускати з поля зору.

При маніакальному стані хворі рухливі, гомінливі, розгальмовані, тому порушують режим у лікарні, створюють труднощі для оточення, в тому числі і для медичних працівників.