Загальна психологія

Вікова та педагогічна психологія

Соціальна психологія

Психологія праці

Інженерна психологія

Психологія кар'єри

Рис. 1. Міждисциплінарні зв'язки психології управління

(міжнаціональних, міждержавних, міжособистісних) від домінанти конфронтації до домінанти діалогу, від пріоритету сили до пріоритету переконання. Отже, актуальність зв'язку психології управління із соціальною психологією очевидна,

В нових умовах господарювання, підприємництва та управління

виокремились перспективні та недостатньо вивчені спільні проблеми психології управління і соціальної психології. Зокрема йдеться про виявлення і розробку соціально-психологічних особливостей розвитку особистості керівника, соціально-психологічних чинників управлінської кар'єри, соціально-психологічних детермінант управлінського розвитку, соціально-психологічного консультування з проблем управлінського розвитку, соціально-психологічних механізмів управлінської адаптації, соціально-психологічних механізмів професійної управлінської деформації та регресивного особистісного розвитку. Очевидним стає також той факт, що методи підготовки керівників, які використовувалися й продовжують використовуватися в нашій системі освіти, мають суттєвий недолік: вони зорієнтовані на передавання знань і формування часткових умінь (в тому числі й комунікативних); вони не спираються на рефлексію як внутрішній механізм розвитку професійного мислення, професійної діяльності й спілкування, на мотивацію як рушійну силу розвитку особистості керівника. Актуальною є також проблема комунікативної підготовки керівника, адже в умовах ринкових відносин комунікабельність, вміння встановлювати ділові контакти багато в чому визначає успішність у збуті продукції, отриманні нових замовлень. Хоча сьогодні в практичній психології не бракує конкретних методик та методичних прийомів для розвитку у спеціалістів, що працюють з людьми, в тому числі й керівників, конкретних вмінь і навичок спілкування, взаємодії, разом з тим комунікативна підготовка керівників в сучасних умовах вимагає не простого збільшення психологічних знань, або накопичення і закріплення «ефективних» комунікативних вмінь, а серйозної переорієнтації особистості керівника, що не користується авторитетом у роботі з людьми. Саме тому сучасний етап становлення і розвитку керівника як першочергове висуває завдання створення соціально-психологічної теорії управлінського спілкування і на цій основі - оптимізація технологій і методик комунікативної підготовки керівника.

Вирішення названих проблем можливо розв'язувати шляхом актуалізації комунікативного потенціалу учасників ділової взаємодії,

16

що забезпечується за умов розуміння управлінського спілкування як діяльності принципово соціальної та діалогічної, тобто такої, яка здійснюється всіма учасниками управлінського процесу; розуміння особистості керівника як партнера, учасника спільної діяльності й спілкування, актуалізації його соціально-психологічної компетентності; формування індивідуального і групового стилю взаємодії; урахування етнопсихологічних особливостей спілкування (при необхідності). Загалом, слід зазначити, що сучасна наукова думка в галузі психології управління і соціальної психології має характеризуватися посиленням уваги до керівника, його особистісної ідентифікації, вивченням рушійних сил його розвитку, урахуванням соціально-психологічних умов життєдіяльності в особистісному розвитку керівника.

Разом з цим варто підкреслити специфічні особливості та певні відмінності у трактуванні взаємовідносин в психології управління і в соціальній психології. По-перше, необхідно відзначити, що соціально-психологічні відносини виступають як стосунки між безпосередньо контактуючими людьми, об'єднаними цілями, завданнями спільної діяльності. Управлінські відносини роблять діяльність організованою, це не стосунки у зв'язку із діяльністю, а ті, що утворюють спільну діяльність. По-друге, якщо в соціальній психології окремий працівник виступає як частина, елемент цілого, тобто соціальної групи, поза якою його поведінка не приймається, то в психології управління всі вони (і група, і окремий робітник) виступають у контексті організації, в якій, і лише в ній, їх аналіз в аспекті управління є повним.

Що стосується зв'язку психології управління з акмеологією, то очевидним для названих галузей знань є той факт, що опанування секретами майстерності, формування психологічної готовності здійснювати управлінську діяльність ефективно і результативно, бачення і розуміння керівником шляхів, що ведуть до професіоналізму має сьогодні як теоретичне, так і практичне значення, адже непрофесіоналізм в управлінні не тільки перешкоджає процесу державотворення, а й сприяє зростанню психологічного дискомфорту, невизначеності, розгубленості, апатії

тощо.

Однією з актуальних проблем акмеології є формування загальних принципів вдосконалення професійної діяльності та спілкування спеціалістів, що працюють в сфері політики, економіки, управління, освіти і в багатьох інших галузях життя. Коли йдеться про високий професіоналізм людини, то з ним пов'язують не тільки яскравий розвиток здібностей, але й ґрунтовні знання в тій галузі діяльності, в якій цей професіоналізм проявляється. Звідси є зрозумілою нагальна розробка акмеологією такого кола проблем, як «професіоналізм особистості», «професіоналізм діяльності», «професіоналізм спілкування», «шляхи попередження професійної деформації», «шляхи досягнення вершин професіоналізму» тощо. Саме, в першу чергу, в частині «професіоналізм діяльності та спілкування» вбачається безпосередній вихід психології управління на акмеологію, адже професіоналізм керівника прямо пов'язаний з проблемою психології спілкування, а ефективна управлінська діяльність часто-густо невід'ємна від професійного спілкування. В залежності від виду міжособистісного спілкування, воно в більшій або меншій мірі має відношення до питання про продуктивність або непродуктивність міжособистісних контактів, а отже, і до питання про продуктивність, або непродуктивність професійної управлінської діяльності. Таким чином безпосередній або опосередкований вплив того чи іншого виду спілкування (мовне -немовне, ділове - неформальне, необхідне - бажане - нейтральне -небажане тощо) може виразитися в досягненні певного результату діяльності керівника (низького чи високого), позитивних чи негативних соціально-психологічних зрушень та ін. Важливим у зв'язку з цим є з'ясування того, в якій мірі комунікативна активність керівника колективу пов'язана з індивідуально-психологічними та особистісними особливостями його членів. Ці знання дозволять суб'єкту діяльності в певній мірі прогнозувати характер ділових міжособистісних контактів,