Явище стереотипізації розгортається після встановлення належності людини до певної соціальної спільноти, визна-чення її соціального статусу, ролі та ін. Виявлення причет-ності іншої людини до відповідного «класу», тилу, групи людей тягне за собою створення певної установки на по-дальшу фіксацію в людини певних властивостей. Установка може виникнути як на чуттєвому, так і на логічному рівні відображення. Дослідження школи О. Бодальова показали, що завдяки дії вербальної установки, що характеризує соці-ально-психологічну сутність людини, можна змінити думку суб'єкта (навіть на протилежну) про особистісні риси однієї і тієї самої людини (наприклад, при демонстрації фотогра-фічного зображення тієї самої людини у двох експеримен-тальних групах давалися різні вербальні установки: вчений і злочинець). Отже, установка може справляти регулюючий вплив на процес відображення і взаємодії.

На підставі дослідження явища каузальної атрибуції ви-діляють чотири основні засоби інтерпретації в процесі між-особистісного розуміння:

1) аналітичний, коли кожний з елементів зовнішності пов'язується з конкретною психологічною властивістю осо-бистості (високе чоло — розумна людина);

2) емоційний, коли особистісні властивості припису-ються людині залежно від естетичної принадності її зовніш-ності;

3) перцептивно-асоціативний, коли людині приписують-ся властивості іншої людини, зовні на неї схожої;

4) соціально-асоціативний, коли людині приписуються властивості того соціального типу, до якого вона віднесена на підставі сприймання її зовнішності.

Однією з суттєвих ознак міжособистісного розуміння є його адекватність, під якою розуміють точність і об'єктив-ність відображення психічного образу іншої людини. Адек-ватність характеризує насамперед результат процесу між-особистісного розуміння і має не тільки теоретичне, а й практичне значення.

Проблема впливу віку та статі на точність сприймання і розуміння є складною і неоднозначною. Встановлено, що з віком збільшується обсяг понять та висновків, використову-ваних для характеристики інших людей. Жінки загалом точ-ніше відображають риси зовнішності, ніж чоловіки.

Дослідження особливостей зв'язку такого феномена, як «абстрактність — конкретність» мислення, з адекватністю сприймання людей визначило, що конкретність мислення веде до менш точного сприймання. Вивчення впливу схиль-ності до управління людьми на точність їх сприймання вия-вило, що особи, схильні до управління, більш адекватно сприймають та оцінюють інших людей: Люди, які більше сконцентровані на власному «Я», характеризуються низь-ким рівнем адекватності міжособистісного розуміння. Люди з високим рівнем нейротизму схильні до частих виявів не-рвового напруження та конфліктної поведінки, у них зни-жується точність сприймання. Неавторитарні суб'єкти точ-ніші в сприйманні й оцінці інших. Особам із спрощеною когнітивною структурою властива вища схильність до про-екції власних станів і нижча точність сприймання. Загалом простежується залежність адекватності міжособистісного розуміння від набутого соціального досвіду. Однак з віком збільшуються індивідуальні відмінності в інтерпретації по-ведінки інших людей.

Соціальний досвід потрібний, але його недостатньо для адекватного міжособистісного розуміння. Це дає підставу говорити про залежність точності пізнання окремих людей від певних «глобальних» рис та властивостей, таких як авто-ритарність, упевненість у собі, від системи індивідуальних цінностей і динаміки їхньої зміни, від почуття «соціальної дистанції», здатності до емпатії.

Існує думка, що здатність до більш точної інтерпретації породжується комплексом якостей. Адекватність досягається в межах певної групи спільнот, де передумовою взаємо-розуміння виступає спільність соціальних норм, атитюдів, стереотипів. В. Панфьоров підкреслює, що цінність людини як об'єкта міжособистісного розуміння визначається тими її властивостями, які є значущими для людей, що спілкуються з нею. Тому процес інтерпретації розгортається на міжособистісному рівні, але його зміст розкривається не з позиції суб'єктивних ставлень, а з позиції соціальної цінності пев-ної поведінки людини, яку ми сприймаємо, що можна роз-крити тільки на рівні стосунків «колектив — особистість».

Феномени ідентифікації, рефлексії та емпатії

Адекватність процесу міжособистісного розуміння за-безпечується завдяки дії певних психологічних феноменів, серед яких треба виділити передусім ідентифікацію. У пси-хології ідентифікація розглядається як самоототожнення осо-бистості з певним зразком, людиною, групою, як формуван-ня власної ідентичності, індивідуальності, а також як фун-даментальний механізм не тільки когнітивної, а й афек-тивної та регуляторної сфер психіки, особистості загалом.

Розглядаючи вплив ідентифікації на особливості міжосо-бистісного відображення в онтогенезі, можна виділити імі-тацію як перший рівень, етап ідентифікації. Сутність іміта-ції полягає в безпосередньому відбитті у діях і вчинках сто-сунків між людьми. Головний засіб засвоєння соціального досвіду дитиною — це імітація, яка має неусвідомлений характер, але завдяки їй дитина відображає певні соціальні Дії й просувається в пізнанні інших людей. У дошкільному віці імітація ускладнюється перетворенням засвоюваного змісту. У шкільному віці вона стає більш свідомою, але неусвідомлювані її елементи зберігаються протягом тривалого часу.

Зміст наступного рівня ідентифікації полягає у з'ясу-ванні соціальне прийнятних форм поведінки та оцінювання інших людей. Передумовою становлення цього рівня ви-ступає перехід від імітації зовнішніх виявів поведінки до-рослих до уявлення про їхні внутрішні особливості, які пі-знаються опосередкована. Домінуючою тут є функція оці-нювання. Формування еталонів та стереотипів поведінки за-безпечує взаємодію, уніфікує і полегшує спілкування та вза-ємне пізнання. Особливість оцінної функції полягає в тому,

що вона виконується після дії, що надає їй пасивно-зміс-тового характеру. Роль прогностичної функції обмежена, а у спробах її реалізації в нестандартних ситуаціях адекватність незначна.

Потреба в інтерпретації поведінки виступає на передній план, коли ми контактуємо з незнайомими людьми, стикає-мося з новими формами поведінки, незвичними вчинками добре знайомих нам людей. Виникає потреба в переструктуруванні проблемної ситуації, яка не має аналогів однознач-ного тлумачення. Тому неусвідомлюваний нами в іншій ді-яльності механізм інтерпретації починає виступати як розу-мове завдання, що виходить за межі оцінювання. І тоді для адекватної