Реферат з психології.

Поняття про волю, теорії волі, розвиток волі в дитячому віці.

План

Поняття про волю.

Теорії волі:

а) С.Л.Рубінштейн

б) У.Джеймс

в) В.А.Іванников

г) В.І.Селиванов

Розвиток волі в дитячому віці

ПОНЯТТЯ ПРО ВОЛЮ

У зв'язку з загальним відродженням інтересу до гуманітарних, специфічних людських проблем психології в останні роки спостерігається підвищена увага до волі. Колись, ще в XVIII-XIX ст., ця проблема була однієї з центральних у психологічних дослідженнях. На початку XX ст. у зв'язку з загальним кризовим положенням у цій науці дослідження волі відійшли на другий план. Ця проблема виявилася самої важкий з тих, котрі необхідно було ставити і вирішувати на новій методологічній основі. Але ігнорувати її і цілком не заміна було неможливе, тому що воля відноситься до числа тих психологічних явищ (поряд з уявою), життєво важливу роль яких немає особою необхідності доводити.

З цієї причини на початку XX в. і в наступні десятиліття дослідження волі продовжувалися, щоправда, не настільки широко і активно, як колись, але з використанням того ж самоспостереження в якості основного метода виявлення зв’язаних х нею феноменів.

Однак унаслідок незадоволеності загальним станом проходжень волі багато вчених у перші десятиліття тек-те сторіччя прагнули узагалі відмовитися від цього поняття Від нібито ненаукового, замінити його поведінковими чи характеристиками якими-небудь іншими, операціоналізируємі і верифіцируємі, тобто такими, котрі можна спостерігати й оцінювати. Так, в американської поведінковий психології замість поняття волі стали вживати поняття «стійкість поводження» — наполегливість людини в здійсненні початих поведінкових актів, у подоланні виникаючих на їхньому шляху перешкод. Цю наполегливість, у свою чергу, пояснювали такими характеристиками особистості, як цілеспрямованість, терпіння, завзятість, стійкість, послідовність і т.п.

Учитуючись сьогодні в роботи таких чудових психологів минулого, як У.Джемс у США і С.Л.Рубінштейн у Росії (у роки загального відволікання уваги від проблем волі вони продовжували займатися нею), ми виявляємо, що воля — цілком реальне явище, що володіє своїми специфічними, легко виявленими і описуваними науковою мовою ознаками. Які ж вони?

Ще Аристотель увів поняття волі в систему категорій науки про душ для того, щоб пояснити, яким образом поводження людини реалізується у відповідності зі знанням, що саме по собі позбавлено спонукальної сили. Воля в Аристотеля виступав як фактор, поряд із прагненням здатний змінювати хід поводження: ініціювати його, зупиняти, змінювати напрямок і темп. Один з істотних ознак вольового акта полягає в тім, що він завжди зв'язаний з додатком зусиль, прийняттям Рішень і їхньою реалізацією. Воля припускає боротьбу мотивів. По цій істотній ознаці вольова дія завжди можна відокремити від інших. Вольове рішення звичайне приймається в умовах конкуруючих, різнонаправлених потягів, Жодне з який не в змозі остаточно перемогти без прийняття вольового рішення.

Воля припускає самообмеження, стримування деяких досить сильних потягів, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значимим і важливим цілям, уміння придушувати безпосередньо виникаючі в даній ситуації бажання і імпульси. На вищих рівнях свого прояву воля припускає опору на духовні цілі і моральні цінності, на переконання й ідеали.

Ще одна ознака вольового характеру чи дії діяльності, регульованою волею, — це наявність продуманого плану їхнього здійснення. Дія, що не має чи плану не виконуване по заздалегідь наміченому плані, не можна вважати вольовим. «Вольова дія — це... свідома, цілеспрямована дія, за допомогою якого людина здійснює стоячу перед ним ціль, підкоряючи свої імпульси свідомому контролю і змінюючи навколишню дійсність у відповідності зі своїм задумом»1.

Істотними ознаками вольової дії є посилена увага до такої дії і відсутність безпосереднього задоволення, одержуваного в процесі й у результаті його виконання. Мається на увазі, що вольова дія звичайна супроводжується відсутністю емоційного, а не морального задоволення. Навпроти, з успішним здійсненням вольового акта звичайно зв'язане саме моральне задоволення від того, що його удалося виконати. У.Джемс із цього приводу писав наступне: «Великий світ, що оточує нас з усіх боків, задає нам усілякі питання і випробує нас усіма можливими способами. Деякі з цих іспитів ми переборюємо за допомогою неважких дій і на деякі питання відповідаємо чітко сформульованими словами. Але на самий найглибший із усіх питань, що коли-небудь, пропонуються нам світом, не допускається іншої відповіді, крім німого опору волі і стискання фібр нашого серця, коли ми як би говоримо: «Нехай так, а я все-таки буду робити от так».

Нерідко зусилля волі направляються людиною не стільки на те, щоб перемогти й опанувати обставинами, скільки на те, щоб перебороти самого себе. Це особливо характерно для людей імпульсивного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм приходиться діяти усупереч своїм природним чи характерологічними даним.

Жодна більш-менш складна життєва проблема людини Н6 зважується без участі волі. Ніхто на Землі ніколи ще не домігся видатних успіхів, не володіючи видатною силою волі. Людина в першу чергу тим і відрізняється від всіх інших живих істот, що в нього, крім свідомості й інтелекту, є ще і воля, без якої здібності залишалися б порожнім звуком.

ТЕОРІЇ ВОЛІ

Психологічні дослідження волі в даний час виявилися розділеними між різними науковими напрямками: у біхевиористськи орієнтованій науці вивчаються відповідні форми поводження, у психології мотивації в центрі уваги знаходяться внутріособистісні конфлікти і способи їхнього подолання, у психології особистості основна увага зосереджена на виділенні і вивченні відповідних вольових характеристик особистості. Дослідженнями волі займається також психологія саморегуляції людського поводження. Іншими словами, у новітній період історії психології ці дослідження не припинилися, а лише