Почуття самотності й не прикаяності пов’язане з віком, становленням особистості, породжує невгамовне бажання спілкуватися та групуватися з ровесниками, у товаристві яких вони знаходять або сподіваються знайти те, в чому їм відмовляють дорослі: спонтанність, емоційне тепло, визначення власної значущості. Типова риса дитячих груп –конформність. Таке протиріччя, коли індивідуальність утвердження через однозначність, подібність, може тривожити хлопчиків.

Можуть існувати різні види спілкування, виконуючи різні функції, їх питома вага та значимість з віком змінюються. Змінюються і місця зустрічей. Найчастіше зустрічаються у когось удома. З віком зустрічі переходять на вулицю.

Слід відзначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопчиків і дівчат не цілком однакові. Це стосується рівня спілкування і характеру афіліації.

На перший погляд, хлопчики будь-якого віку більш схильні, ніж дівчатка до спілкування. З самого раннього віку вони активніше вступають у контакт з іншими дітьми, затівають ігри. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для хлопчиків значно важливіше, ніж для дівчат. Однак відмінності між статями на рівні спілкування не тільки кількісні, скільки якісні. Хоча силові ігри приносять хлопчикам задоволення емоційне, їм притаманний дух змагання, інколи гра переходить у бійку. Зміст спільної діяльності, власний успіх у ній важить для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальних симпатій до інших учасників гри.

Спілкування дівчаток виглядає пасивнішим, зате дружнішим і більш вибірковим. На відміну від хлопчиків дівчата вступають у контакт з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них порівняно другорядний.

З раннього віку хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчатка – до інтенсивного спілкування. Хлопчики частіше грають великими групами, а дівчатка по-двоє, то-троє. Щоб полегшити свої комунікативні труднощі діти використовують цілий ряд специфічних хитрощів, стратегічних прийомів. Постійно заклопотані собою і уявляючи, що інші поділяють їхню заклопотаність, діти як правило, діють у розрахунку на “деяку уявну аудиторію”. Перебільшуючи свою унікальність і особливість, вони часто створюють собі “особистий світ”, вигадану біографію, підтримання якої вимагає постійних зусиль. Тому дитяче спілкування часто напружене, неприродне і має подвійний план. Здійснення заборонених акцій також має свій другий план, розрахований на явну аудиторію. Коло інтересів і спілкування дитини молодшого шкільного віку рідко виходить за межі класу та сусідів.