Антон стояв з мамою в магазині і роздивлявся навколо. Раптом він помітив, що в однієї жінки відкривалась сумка, а звідки виглядає щось волохате і прозоре, майже невидиме.

Хлопчик здивувався: що це може бути? А то була впертість, яку тітонька збирала по всьому світові. Краплина впертості стрибнула з сумки і приліпилася Антонові до рукава. І що тут трапилося!

-Хочу той велосипед, - захникав Антон.

-Але в мене не вистачить на нього грошей, - відповіла мама.

-А ти позич. Хочу і все, - репетує Антон.

Мамі стало соромно за свого сина і вона потягла хлопчика за руку, щоб скоріше вийти з магазину. Але він упирався, падав на брудну підлогу, тупав ногами, вигинав спину і повторював плаксивим голосом: “Хочу! Хочу і все!”...

Почула це жінка з сумкою, підійшла до Антона і побачила у нього на рукаві пляму впертості. Зтерла її та сунула в кошик. Антон вмить став нормальним хлопчиком, швиденько підвівся, підбіг до мами. (Запитати дітей, о б вони сказали мамі, якщо б були на Антоновому місці). Антон сказав: “Пішли звідси, будь ласка, бо мені дуже соромно”.

Мавп’яче люстерко (5-6 років)

Колись давно один хлопчик зайшов маленьке люстерко. Він подивився в нього і став Кривлякою. Коли хтось чужий заходив у його кімнату, хлопчик починав кривлятися і корчити гримаси, як мавпа в зоопарку. Він хотів, щоб люди дивились тільки на нього.

Та одного разу до кривляки завітав Чарівник. Він попросив у хлопчика люстерко і викинув його у смітник. Хлопчик одразу став хорошим і спокійним. Він більше не кривлявся, а привітно звертався до людей, посміхався їм, розмовляв.

Але злий Чаклун викрав люстерко і знов підкинув його людям. Підняла його дівчинка, подивилась і теж стала Кривлякою. Так діти вправляються у виразах обличчя, вчаться бачити приємні вирази.

Три настрої (6-7 років)

Діти слухають три музичні п’єси Д.Ковалевського: “Злюка”, “Плакса” і “Пустунка”. Разом з ведучим дають моральну оцінку злості та плаксивості, порівнюють ці стани з добрим настроєм пустунки. Троє дітей домовляються, хто який настрій буде зображувати, а інші повинні здогадатися, хто кого грає. Потім діти міняються ролями.

Королівна-Несміяна (6-7 років)

У королівни трапилось велике горе – вона розбила свою улюблену ляльку. Відтоді королівна не їсть, не п’є, а все плаче.

Викликав король всіх добрих людей і просить їх заспокоїти королівну. Один вийшов і почав голосно сміятися, але королівна ще дужче заплакала. Другий (клоун) стрибав, кривлявся, падав, ловив свій хвіст, тягав себе за вухо, але королівна тільки образилась (у неї біда, а він тут блазнює). Третій показував різні фокуси: діставав з кишень ляльки, витрушував їх з рукавів, ховав у капелюсі. Але і це лише засмутило королівну.

Тоді вийшов хлопчик Івасик зі своїми друзями. Вони сіли коло королівни і почали сумувати разом з нею. Потім співчутливо всміхнулись їй. І відбулося диво! Королівна відповіла посмішкою.

Білоччині окуляри (6-7 років)

Мама прийшла за Дмитриком у дитсадок. Той підскочив до мами і питає: “А що ти мені принесла?” “Нічого, синку”, - відповідає мама. “Ах, так, - образився хлопчик, тоді я не піду з тобою додому, доки ти міні чогось не принесеш”, - і побіг гратися далі.

Засмачилася мама, що в неї виріс син-егоїст, іде собі і плаче. Підбігає до неї білочка і каже: “Не плач, Дмитрикова мама, я тоді допоможу. Дмитрик просто ще не навився розуміти інших і тому ображає їх. Подаруй йому ці чарівні окуляри – і він одразу навчиться дума про інших, адже він добрим і розумний хлопчик!” Подякувала мама і повернулась до Дмитрика з окулярами. Зрадів хлопчик, надів окуляри і ту побачив, як він свою маму образив. Пригорнувся Дмитрик до мами, взяв її руку і каже: “Мамочко, я ж не хотів тебе засмутити, я ж тебе дуже люблю”. Посміхнулась мама і пробачила синові.

Прийшли вони додому. Бабуся зустріла їх і заходилась поратись на кухні. А Дмитрик подивився крізь чарівні окуляри і каже: “бабусю, я бачу, ти дуже втомилася, сядь, спочинь, а я тоді допоможу на стіл зібрати”. Так приємно стало бабусі, що в неї онук чуйний, що навіть заплакала вона, сльози фартушком витирає.

А тут котик прийшов “Мяу” – сказав і сів у куточку. Дмитрик дав йому молочка. Кіт замуркотів і вдячно потерся об Дмитрикову руку.

Учасники гри хвалять Дмитрика, висловлюють йому своє захоплення та вдячність.

Я ВОГОНЬ

Я – тоненький струмочок диму. Я повільно підіймаюся в гору, слабкий вітерець похитує мене.

Я вдихаю в себе свободу і вона насичує все моє тіло. В моїх ногах народжується тепло. Воно повільно підіймається по всьому тілу. Моїм рукам гаряче. Вони перетворюються на язички полум’я.

Я вільний, я відчуваю політ.

Я КВІТКА

Я квітка. Я зовсім легенька. Я повільно-повільно росту, піднімаюсь. Я прокидаюсь від чудового сну. Я розкриваю свої тоненькі ніжні пелюстки, я вмиваю пелюстками обличчя.

Я квітка. Мої пелюстки граються з вітром. Вони танцюють з ним, кружляють у вальсі. Я танцюю і дарую свої пахощі небу, сонцю. землі і людям.

Я - СОНЦЕ

Я маленьке сонце. Я прокидаюсь, вмиваюсь. Я розчісую свої промені й підіймаюсь вільно і урочисто.

Я – велика куля. В мене багато тепла і світла. Я – велике сонце. Я дарую своє тепло всім: небу, хмаринкам, річкам, полям, людям. Я вдихаю тепло, доброту, мудрість, щедрість.

Я – перетворююсь на тоненький сонячний промінець. Я лечу на Землю і