1
Стандартний коефіцієнт інтелекту та спосіб його одержання
Проблема кількісних вимірів здібностей має велику історію в психології. Ще наприкінці XIX - початку XX століть, ряд буржуазних психологів (Кеттел, Термен, Спірмен і ін.) під впливом вимог, викликаних необхідністю здійснювати професійний добір для масових спеціальностей, виступили з пропозиціями виявити рівень здібностей що навчаються. Тим самим передбачалося, що буде встановлене рангове місце особистості і її придатність до тієї чи іншої трудової діяльності, до навчання у вищих навчальних закладах, до одержання командних посад у виробництві, армії і громадського життя.
Однак проблема кількісної характеристики здібностей з моменту свого виникнення придбала двоїстий характер.
Як спосіб виміру здібностей тоді ж стали використовуватися тести розумової обдарованості. З їхньою допомогою, у ряді країн (США, Великобританія й ін.) здійснюється визначення здібностей і виробляється сортування учнів у школах, заміщення офіцерських посад в армії, що керують посад у промисловості і т.д. У Великобританії, наприклад, по результатам тестування роблять зарахування в так звані граматичні школи, що дають право на надходження в університет.
По змісту тести розумової обдарованості являють собою ряд запитань чи задач, успішність рішення яких (з урахуванням витраченого часу) обчислюється в сумі чи балів окулярів. Звичайно тести зводяться в батарею тестів, що наростають по складності. Серед тестів можуть бути не тільки словесні (вербальні) іспиту, але і всілякі "лабіринти", "головоломки" і т. д.
Після того як діти закінчили вирішувати батарею тестів, результати підраховують стандартизованим шляхом, тобто підраховують кількість окулярів, які набрав кожен випробуваний. Це дає можливість визначити так називаний коефіцієнт розумової обдарованості (IQ). При визначенні виходять з того, приміром, що середня сума окулярів для дітей одинадцяти з половиною років повинна наближатися до 120. Звідси робиться "простий" висновок, що будь-яка дитина, що набрала 120 окулярів, має розумовий вік одинадцяти з половиною років. На цій підставі обчислюється коефіцієнт розумової обдарованості:
розумовий вік x 100
IQ = фактичний вік дитини
Якби, наприклад, у результаті тестування ту саму суму окулярів (120) набрали дві дитини (десяти з половиною і чотирнадцяти років) і, таким образом, розумовий вік кожного був прирівняний до одинадцяти з половиною рокам, то коефіцієнт розумової обдарованості дітей був обчислений у такий спосіб:
11,5 x 100
IQ першої дитини = 10,5 = 109,5
11,5 x 100
IQ другої дитини = 14 = 82,1
Коефіцієнт розумової обдарованості, як затверджують західні психологи, виявляє кількісну характеристику здібностей, точніше, деяку незмінну, усебічну розумову обдарованість, чи загальний інтелект (general intelligence).
Однак науковий психологічний аналіз виявляє, що цей коефіцієнт розумової обдарованості є функцією. У дійсності описаний на вище сума прийомів виявляє не інтелектуальні здібності людини, а наявність у нього тих чи інших зведень, умінь і навичок, з якими н варто змішувати здатності. Динаміка придбання знань і навичок, складова сутність здібностей, залишається при цьому невиявленій. До того ж очевидно, що найкращі результати знайде учень, що був спеціально підготовлений учителями, репетиторами чи батьками. А це вже залежить від економічного становища родини. Здібності не існують поза конкретною діяльністю людини, а формування їхній проходить у процесі навчання і виховання. Самий вірний шлях визначення здібностей - це виявлення динаміки успіхів дитини в процесі навчання. Спостерігаючи за тим, як за допомогою дорослих дитина набуває знання й уміння, як по-різному приймає цю допомогу (одні, одержавши її, проте просуваються дуже повільно, інші в тих же умовах показують помітні успіхи), можна зробити обґрунтовані висновки про величину, силі і слабості здібностей. Якщо в психологічних тестах, складених у відповідності зі строгими науковими вимогами, вдасться змоделювати найважливіші умови розвитку людини й уловити динаміку придбання знань і умінь, те такі іспити дозволять досить швидко вимірювати і виражати кількісно рівень здібностей людини і тим самим робити допомога практиці. Але тести завжди варто використовувати в сполученні з іншими методами дослідження особистості.
2. Нормативна вибірка та вимоги до неї
3. Міри центральної тенденції та їх використання в психологічних дослідженнях
4. Стандартне відхилення та частотний розподіл
6. Деякі особливості знаходження коефіцієнту рангової кореляції Спірмена та коефіцієнту Персона
Ранговий коефіцієнт кореляції Спірмена
Для визначення міри лінійного зв’язку між двома наборами рангових даних
;
або кількісних даних, які не підпорядковані нормальному закону розподілу (розподіл яких значно відрізняється від нормального) найчастіше використовують ранговий коефіцієнт кореляції Спірмена між відповідними двома наборами рангів
;
.
Коефіцієнт кореляції Спірмена обчислюють за формулою
, (5.11)
де – різниця рангів між елементами двох вибірок.
Властивості коефіцієнта кореляції Спірмена ті ж самі, що й для описаних вище коефіцієнтів кореляції.
Коли в першому або в другому наборі є однакові величини, то їм присвоюють однакові ранги, а формулу обчислення коефіцієнта кореляції Спірмена модифікують:
, (5.12)
де – поправка на однакові ранги у першій вибірці; m– кількість груп однакових рангів; – кількість елементів у k-й групі. Аналогічно для другої вибірки y.
Приклад визначення поправки. Нехай для одного з наборів маємо ранги
; 3; 3; 3; 5,5; 5,5; 7; 8.
Тоді в формулі поправки , , .
Якщо про деякі властивості можна сказати, що вони є, чи їх немає, то вони належать до якісних даних.
Нехай маємо два набори вибіркових даних, що відображають наявність (1) або відсутність (0) деякої ознаки в n парах вимірювань:
, або ; .1)
, або . .2)
Можливі тільки чотири різні результати вимірювань, що відповідають добуткам подій (наявності або відсутності ознаки): .
Коефіцієнт кореляції визначимо за формулою
, (5.3)
де – теоретична ймовірність події,
; ; .4)
; . .5)
Так визначений коефіцієнт кореляції має всі ті ж самі властивості, що й парний