У реальних обставинах емпiричних дослiджень оцiнки та ранговi мiсця пiддослiдних при кожному наступному обстеженнi тiею чи iншою мiрою змiнюються. Таким чином дисперсiя нового розподiлу реально вища, нiж "достеменна", на величину так званої дисперсii похибки оцiнки. Все це можна представити у виглядi характеристики надiйностi як вiдношення "достеменної" дисперсii до реальної (емпiричної) дисперсii:

Як бачимо, надiйнiсть тесту тiсно пов'язана з похибкою вимiрювання, яка використовується для визначення дiапазону ймовiрних коливань вимiрюваної величини пiд впливом випадкових та стороннiх факторiв. Величина виступає як основний показник достеменностi та сталостi вимiрювань i має назву коефiцiента надiйностi тесту (rt):

Величина похибки вимiрювання знаходиться у зворотнiй залежностi вiдносно показника достеменностi (чим ширше дiапазон значень, в якому ймовiрно рееструється результат даного пiддослiдного, тим менш точне вимiрювання).

У бiльшостi методик, що використовується на практицi, рiдко вдається досягти коефiцiента надiйностi, що перевищує значення О,7 - 0,8. При rt, що дорiвнюе 0,8 вiдносна частка стандартної похибки вимiрювання становить 1 - 0,8 = 0,45, а емпiричне значення вiдхилення тестового бала вiд середнього його значення виявляеться завищеним.

Векслера оцiнка вербального показника iнтелекту дорiвнюе 107 балам. Середне значення для шкали становить 100, надiйнiстьrt = 0,89. Достеменне значення становить xt = 0,89 107 + 0,11 100 = 106,2 .

Особливе значення для правильної iнтерпретацiї оцiнок тесту з урахуванням його надiйностi має показник похибки вимiрювання. Це потребує бiльш детального розкриття сутi цього критерiю.

11. Сутність мотивації та особливості її вивчення

Мотивація - це вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання особи до дієвості, спрямованої на досягнення особистих цілей чи цілей організації.

У процесі історичного розвитку теорія мотивації пройшла два етапи:

застосування політики "батога та пряника";

використання методів психології (згідно доктрин Фрейда, Мейо та інші);

Звернення до різноманітних моделей мотивації показало як позитивні, так і негативні аспекти їх використання, і це природній процес, оскільки в “теорії і практиці керівництва немає ідеальної моделі стимулювання, яка відповідала б різноманітним потребам індивідів”2. Зародження, еволюція та функціонування парадигми теорій мотивації обширна. Запропонована нижче класифікація традиційно використовується у різних країнах. Це такі моделі як : “батога та пряника”, первиної та вторринної потреби, внутрішньої та зовнішньої винагороди, факторна модель стимулювання, теорія справедливості, сподівання, соціальної справедливості та інші. Існуючі моделі мотивації надзвичайно різноманітні за своєю спрямованістю та ефективністю, при чому більшість з них придатні для використання лише у комерційному секторі.

Проблема систематичного вивчення мотивацій з психологічної точки зору не дає можливості чітко визначити, що ж спрямовує людину до діяльності. Одначе дослідження поведінки особистості у процесі активності подає певні загальні трактування мотивації діяльності суб'єкта, але навіть вони дозволяють розробляти прагматичні моделі.

Різноманітні теорії мотивації вчені розподіляють на дві катеорії:

змістовні (теорія потреб Туган - Барановського, ієрархія потреб Мослоу, теорія пореб Маккеланда, двофакторна теорія Герцберга);

процесійні (теорія сподівань Врума, теорія справедливості, комплексна процесійна теорія Портера і Лоулера).

12. Індикатори прояву мотивації

13. Характеристика методів діагностики мотивації

14. Мотивація учіння та способи його вивчення

Мотивація учіння – комплекс мотивів, які спонукають і спрямовують пізнавальну діяльність учнів, значною мірою визначають її успішність.

Навчальна діяльність завжди полівмотивована. В цій системі мотивів взаємодіють дві основні групи мотивів.

І. Мотиви діяльності:

1)     мотиви, зв’язані зі смислом діяльності: прагнення пізнати нові факти, оволодіти знаннями, способами дій, проникнути в суть явищ та ін.;

2)     мотиви, зв’язані із самим процесом діяльності: прагнення проявити інтелектуальну активність, міркувати, долати перешкоди в процесі розв’язування задач, тобто особистість захоплює сам процес вирішення, а не тільки його результати.

ІІ. Мотиви, що знаходяться поза межами навчальної діяльності:

1)     соціальні мотиви: а) мотиви обов’язку і відповідальності перед собою, учнями, учителями, батьками, суспільством; б) мотиви самовдосконалення (усвідомлення значення професійних знань, розвитку активності);

2)     вузькоособистісні мотиви: а) прагнення одержати схвалення, моральну чи матеріальну винагороду; б) бажання бути „першим“, мати високий професійний рейтинг;

3)     негативні мотиви: прагнення уникнути неприємностей від керівництва школи, професійного оточення, учнів, їх батьків.

Крім цієї класифікації існують й інші: зовнішні і внутрішні, усвідомлені і неусвідомлені, реальні й уявні.

У практичній педагогіці мотиви навчання об’єднуються в групи (за спрямованістю та змістом): соціальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, естетичні, комунікативні, статусно-позиційні, традиційно-історичні, утилітарно-практичні ( меркантильні).

Діяльність учня спонукається, як правило, одночасно декількома мотивами, один з яких є основним, інші – другорядними. Особливість провідних мотивів полягає в тому, що крім функцій спонукання діяльності вони надають їй той чи інший суб’єктивний особистісний смисл.

Важливим компонентом мотивації є інтереси.

Розрізняють безпосередній інтерес, в основі якого лежить привабливість об’єкта як засобу досягнення цілей діяльності. Інтерес тісно зв’язаний із власним рівнем опанування дійсністю у формі знань. Про стійкість інтересу свідчить подолання труднощів у здійсненні діяльності, яка сама собою зацікавленість не викликає, але виконання якої є умовою її здійснення.

Інтерес у процесі свого розвитку може перерости в стійку особистісну потребу в активному, діяльному ставленні до свого предмета.

Для вчителя важливим є з’ясування основних причин інтересу. Американський психолог К. Ізард склав перелік причин і наслідків інтересів особистості. Серед основних причин він назвав:

Почуття: 1) особистої участі, відповідальності; 2) пізнання, одержання нового знання; 3) допитливості; 4) активності, енергійності; 5) почуття, що ти потрібний комусь; 6) насолоди чим-небудь; 7) інші.

Думки: 1) що захоплюють своєю логічністю, ясністю, ефективністю; 2) зв’язані з бажанням оволодіти новими знаннями; 3) про певну людину; 4) про форму діяльності; 5) про життя і майбутнє; 6) про особисті здобутки; 7) про приємних людей; 8) про те, що ти потрібний; 9) про навчальний предмет і зв’язані з ним питання; 10) інші.

Дії і відношення: 1) що реалізуються разом з іншою людиною; 2) приємна дія; 3) успішна дія;