заподіююче біль оточуючим, поведінка.
З цієї безлічі визначень агресії жодне не є вичерпним і загальновживаним.
2. Порушення поведінки
Проблема відхилення в поведінці – одна з центральних психолого-педагогічних проблем. Адже якби не було труднощів у вихованні підростаючого покоління, то потреба суспільства у віковій і педагогічній психології, педагогіці і приватних методиках просто відпала б.
Підлітковий вік – один з найскладніших періодів розвитку людини. Не дивлячись на відносну короткочасність (з 14 до 18 років), він практично багато в чому визначає все подальше життя індивідуума. Саме в підлітковому віці переважно відбувається формування характеру і інших основ особи. Ці обставини: перехід від опікуваного дорослими дитинства до самостійності, зміна звичного шкільного навчання на інші види соціальної діяльності, а також бурхлива гормональна перебудова організму – роблять підлітка особливо уразливим і податливим до негативних впливів середовища. При цьому необхідно враховувати властиве підліткам прагнення вивільнятися з-під опіки і контролю рідних, вчителів і інших вихователів. Нерідко це прагнення приводить і до заперечення духовних цінностей і стандартів життя взагалі старшого покоління. З другого боку, все більш очевидним стають і дефекти у виховній роботі з підлітками. Особливо значущими в цьому відношенні є неправильні взаємостосунки в сім'ї, збільшений рівень розлучень.
Девіантна поведінка неповнолітніх має свою специфічну природу і розглядається, як результат соціогенезу, що йде під впливом різних цілеспрямованих, організованих і стихійних, неорганізованих дій на особу дитини, підлітка, хлопці. При цьому, велику роль серед причин, які обслуговують різні відхилення, виконують соціально-психологічні, психолого-педагогічні і психо-біологічні чинники, знання яких необхідне для ефективної виховної профілактичної діяльності. Таким чином, саме в профілактиці асоціальної поведінки неповнолітніх особливе значення придбаває психологічне знання, на основі якого досліджується природа поведінки підлітків, що відхиляється, а також розробляються практичні заходи по попередженню асоціальних проявів.
Девіантна поведінка є зараз найактуальнішою проблемою. І якщо раніше вважалося, що поведінка, що відхиляється, властиво виняткова підліткам чоловічої статі, то останніми роками і підлітки жіночої статі привертають все більше уваги. І справа не тільки в зростанні дрібних правопорушень, алкоголізації і токсикоманій у дівчат. Украй важливим є те, що ці відхилення придбавають у них велику соціальну значущість і, відповідно, бувають важчими. При цьому підлітки жіночої статі все частіше стають “натхненниками” і ініціаторами порушень поведінки у хлопчиків.
У числі різноманітних, взаємозв'язаних чинників, які обслуговують прояв поведінки, що відхиляється, можна виділити такі, як:
Індивідуальний чинник, діючий на рівні психобіологічних передумов асоціальної поведінки, які утрудняють соціальну адаптацію індивіда;
Психолого-педагогічний чинник, що виявляється в дефектах шкільного і сімейного виховання;
Соціально-психологічний чинник, що розкриває несприятливі особливості взаємодії неповнолітнього з своїм найближчим оточенням в сім'ї, на вулиці, в учбово-виховному колективі;
Особовий чинник, який, перш за все, виявляється в активно-виборчому відношенні індивіда до середовища, якому віддається перевагу, спілкування, до норм і цінностей свого оточення, до педагогічних дій сім'ї, школи, громадськості, а також в особистих ціннісних орієнтаціях і особистій здібності до саморегулювання своєї поведінки;
Соціальний чинник, що визначається соціальними і соціально-економічними умовами існування суспільства.
Виявлення негативних впливів утруднене, перш за все, тому що вони не виступають ізольований, а представляють взаємодію найрізноманітніших чинників, діючих з різним негативним внеском у розвиток поведінки, що відхиляється: людський розвиток обумовлений взаємодією багатьох чинників: спадковості, середовища (соціальної, біогенної, абіогенної), виховання (вірніші за багато видів направленої дії на формування особи), власної практичної діяльності людини.
Можна помітити, що у віці 12-13 років поведінка напряму пов'язана з ситуативними чинниками, бездоглядністю і некритичністю відносно поведінки мікросоціуму.
Витоки учбових неуспіхів і аномальної поведінки лежать в педагогічній і соціальній занедбаності, різних відхиленнях в стані фізичного і психічного здоров'я. Цей взаємозв'язок був помічений ще в минулому столітті, але актуальна вона як пояснення сучасних реалій. По більшій же частині відхилення в поведінці обумовлені не природженими психічними і фізіологічними дефектами, а було наслідками неправильного виховання і в сім'ї і в школі.
Придбаває особливу актуальність дослідження девіантної поведінки неповнолітніх і шляху його корекції у зв'язку із зниженням вікових меж. Найчастіше коріння агресивності і підвищеної тривожності йдуть в раннє дитинство, закріплюючись або згладжуючись в пізнішому віці.
Нижня вікова межа відхилень в поведінці дуже рухома і причини відхилень глибоко індивідуальні. Наприклад, вже в старших групах дитячих садів (дослідженням було охоплено 384 дитина дошкільних установ івано-франківської області) в поведінці 12-13% дітей спостерігалися істотні відхилення. Серед них: відсутність контакту з однолітками через невміння дозволяти конфлікти "мирним" шляхом, прагнення дезорганізовувати колективну гру, пізнавальну діяльність дітей, якщо в ній не задовольняються його суто особисті інтереси, відсутність елементарних навиків і звичок культурної поведінки (ввічливості, акуратності, старанності і ін.), образливість, упертість, спалахи озлобленості, аж до прояву агресивної поведінки.
У 35% обстежених підлітків, відмінних девіантною поведінкою відмічена підвищена агресивність. Виявлялося це і у тому, що у них немає жалості до інших, навпаки, вони прагнули нанести каліцтва оточуючим. У 85% з них зареєстровані випадки садистських дій.
Серед форм агресивних реакцій, що зустрічаються в різних джерелах, необхідно виділити наступні:
Фізична агресія (напад) – використовування фізичної сили проти іншої особи.
Непряма агресія – дії, як обхідними шляхами направлені на інше обличчя (плітки, злобні жарти), так і ні на кого не направлені вибухи люті (крик, тупання ногами, биття кулаками по столу, ляскання дверима і ін.).
Вербальна агресія – вираз негативних відчуттів як через форму (крик, виск, сварка), так і через зміст словесних відповідей (загрози, прокляття, лайка).
Схильність до роздратування – готовність до прояву при щонайменшому збудженні запальності, різкості, грубості.
Негативізм – опозиційна