Світоглядна рефлексія була особливо характерною межею наукового творчості В.І.Вернадського, що виявлялося в синтетичному підході до вивчення об'єктів природи. Саме цілісний підхід приводить до відкриття нових граней природних тіл природи, які упускаються при аналітичному способі вивчення. Про це В.І.Вернадський писав: «Можна сказати, що ніколи у історії людської думки ідея і відчуття єдиного цілого, причинного зв'язку всіх науково спостережуваних явищ не мали такої глибини, гостроти і ясності, якої вони досягали зараз, в ХХ сторіччі» (25, с.11).

Представляє великий інтерес описати наукові відкриття Вернадського з допомогою структурних моделей рефлексії. Він, по суті, порівнював різні моделі мислення, зіставляв різні картини миру, інтегрував декілька наукових проблем в одну і одержував абсолютно нові результати: нові загальнонаукові поняття, нові наукові дисципліни, синтетичні картини всесвіти, нові типи мислення. Так, в передмові до роботи «Живе речовина», він писав про необхідність і важливість синтезу двох наукових картин світу - фізичної і натуралістичної (природно-научної) Тут виділяється і фіксується внепарадігмальна світоглядна рефлексія. У «Роздумах натураліста» Вернадський підкреслив необхідність включення гуманітарної картини світу в загальнонаукову картину. Можна сказати, що створення біосферно-неосферного навчання здійснювалося за допомогою таких структурних моделей рефлексії, як синтетична, історико-наукова, методологічна, інтеррогативна, глобально-космологічна, наочна, метапредметна, філософсько-світоглядна. Будучи викладачем мінералогії в Московському університеті В.І.Вернадський вирішив перебудувати свій предмет шляхом переформуліровки основних його задач і поставив абсолютно нову учбову мету і задачу - показати роль Людини в генезисі мінералів. Такої задачі ніхто раніше з авторів підручників по описовій мінералогії не ставив. В результаті здійснення нового методологічного підходу до інтерпретації предмету мінералогії В.І.Вернадський дійшов створення ряду нових природно-научних дисциплін: генетичної мінералогії (вивчення історії мінералів і кристалів в земній корі); геохімії (вивчення історії атомів в земній корі); біогеохімії (вивчення ролі живих організмів в процесах міграції хімічних елементів земної кори). З точки зору психології рефлексії можна сказати, що в процесі наукової творчості були використані різні структурні моделі рефлексії: наочна, метапредметна, логико-еволюційна, природно-історична, інтегруюча, інтеррогативна, внепарадігмальна, світоглядна і інші моделі, а також їх комбінації.

В.І. Вернадський писав в своїх працях, що в ході створення концепції ноосфери мали велике значення, в основному, три історичні процеси розвитку наукових знань:

1. Розвиток математики за 6000 років (логіко-семіотична рефлексія, аналітична і синтетична рефлексія);

2. Створення наукового апарату системи природи і системи думки з численних систематизованих наукових фактів (методологічна, інтеррогативна рефлексія);

3. Наукове уявлення про положення Людини в Космосі (світоглядна внепарадигмальна рефлексія).

4. Социогенез екологічної свідомості

Дослідження проблеми социогенеза екологічної свідомості дозволяє виявити, з одного боку, культурно-історичні джерела сучасної екологічної свідомості; з другого боку – з'ясувати психолого-педагогічні особливості формування екологічної свідомості в світовій культурі. У цьому плані розвиток екологічної свідомості характеризується по трьох параметрах:

1. Психологічна противопоставленість або включеність (людина панує над природою або він – її складова частина);

2. «Об'єктне-суб'єктне» сприйняття природи (природа сприймається або як об'єкт дії, або як суб'єкт взаємодії);

3. «Прагматичний-непрагматичний» характер взаємодії (природа – матеріальна цінність; або ж вона служить для задоволення духовних потреб).

Екологічні проблеми в їх теоретичному і практичному аспектах шикуються в основному навколо концепції взаємодії Людства і Природа. Своєрідність тієї або іншої культури в концентрованому вигляді виявляється через домінуюче в ній уявлення про Людину і його місце в суспільстві і в цілому в навколишньому його світі. У біосфері конкурують більше трьох тисяч видів культур, і кожна з своїм світоглядом, включаючим концепцію Людини і Природи в глобальних масштабах. Так, наприклад, культура Давнього Єгипту – зразок гармонії людини і природи. Єгипетські храми створювалися в єдиному ансамблі з природою, але в той же час так, щоб вони затверджували силу і велич Людини-Творця. У філософських навчаннях стародавніх Індії і Китаю характерним було субстанціонально-генетична тотожність природи і людини. Території Індії і Китаю в старовини населяли родові суспільства, в яких природа сприймалася як органічне і соціальне тіло роду, а сам рід сприймався як природне тіло. У своєрідному біосоціальному тілі роду з'єднувалися в нерозривне єдність цілісна суть природи і соціоантропоморфна суть роду.

Світоглядна інтерпретація біосоціальної тотожності природи і людини привела до виділення основних напрямів в староіндійській і старокитайської філософії і до побудови гносео-онтологічної структури філософського знання. Інтелектуальна традиція старогрецьких філософських навчань також мала своєю підставою єдину картину світу, цільного у всіх своїх взаємозв'язках, де не було прірви між людиною і Світом Природи.

З розвитком наукового методу пізнання відбувається відчуження між людиною і природою – всякий одушевлений початок зникає з єдиної картини Космосу. У епоху Відродження в результаті наукової революції Коперника-Ньютона-Галілея людина як би перетворилася на стороннього спостерігача. Значить, що сформувалося в європейській культурі нове наукове світосприймання, яскравим представником якого був французький раціоналізм, загубило ту цілісність, ту єдність Людини і Природу, яка була характерно для культури стародавніх еллінів. Як справедливо відзначив засновник