У XIX-м столітті з'явився новий умонастрій, у фарбах якого людина стає активною дійовою особою і невід'ємною складовою частиною всього Космосу. Цей світогляд одержав назву «Російський космізм» і є однієї з найважливіших сторінок в історії вітчизняний і світовий естественно-наукової і філософсько-психологічної думки. У навчанні В.І.Вернадського про ноосфері була відроджена та гуманістична традиція, яка лягла в саму основу європейської цивілізації – сприйняття людини і природа в їх нерозривного зв'язку і в єдності. Традиції російського космізму надали величезний вплив на формування різних областей сучасного екологічного знання, на процес перетворення екології з науки фактів в теоретичне знання – в науку ідей і теоретичних концепцій.

Зі всіх видів екологічного знання історично і семантично раніше інших народилася екологія людини. Тип мислення в напрямі «Географія людини – екологія людини – соціологія» сформувався в працях А.Конта в 1873р. Під назвою «Біологія людини» цей науковий напрям розвивалося в роботах І.І.Мечникова, наприклад, його «Етюди про природу людини» (1903р.). Саме біологи, а конкретно Е.Геккель, визначають екологію як загальну науку про відносини організмів до навколишнього середовища (1866р.). Соціальна екологія зародилася в роботах А.Конта, розвинених Д.Міллем і Г.Спесером, як розділ біологічної екології, досліджуючи суспільних тварин. У рамках біологічної екології сучасні дослідники виділяють: фізіологічну екологію (екологію особин); популяцію екологію, екологію співтовариств (біоценозов); екологію біогеоценозів (навчання про екосистеми), біосферологію. Самостійно існує глобальна екологія – вчення про закономірності розвитку екосфери Землі як планети, взаємодіючої з Космосом. Д.С.Ліхачев ввів термін «Екологія культури» для позначення наукової дисципліни, що досліджує культурне середовище незаселеного людини (речовинно-культурні і духовні цінності), закономірності її функціонування і дії на людей.

В соціогенезі екологічної свідомості виділяються дві тенденції: антропоцентрічна (людина – вища цінність, природа – об'єкт односторонньої дії, прагматизм по відношенню до неї); екоцентрична – коеволюция людини і природи – вища цінність; природа як повноправний суб'єкт у взаємодії з людиною, яке носить непрагматичний характер. Антропоцентрична тенденція сформувалася в наступних історичних епохах: архаїчна свідомість – античне мислення – християнство – картезіанство. Архаїчна свідомість характеризується високою ступенем психологічної включеності Людини в Світ Природи; античне свідомість протиставляє людину всьому світу природи; у середньовічній культурі природа сприймалася тільки як об'єкт; картезіанство закріпило противопоставленість людини природі. Таким шляхом формувалася антропоцентрична свідомість, що породило відчуженість людини від природи, прагматичне відношення до неї. Екоцентрична свідомість розвивалася в наступних етапах: «інвайроменталізм» - російський космізм – біосферно-ноосферне навчання В.І.Вернадського - універсальна етика. З другої половини XIX ст. в США формується нова загальнотеоретична і світоглядна тенденція – інвайроменталізм (раціональне природокористування, різні рухи за якість середовища незаселеного, гуманітарні дослідження проблем взаємодії суспільства з середовищем свого незаселеного). В цей час в російській культурі розвивається особливий тип мислення і діяльності – російський космізм, який обгрунтував етичну основу взаємодії Людини з Природою.

Ідеї російського космізма одержали подальший розвиток в біосферно-неосферному навчанні В.І.Вернадського.