Значний внесок у вирішення проблеми типології та класифікації зробив Г. Перепелиця. Обравши за мету пошук і розробку специфічних критеріїв типології воєнно-політичного конфлікту, визначення рівня їх узагальнення з урахуванням усіх його головних аспектів, дослідник запропонував новий підхід до розв’язання цієї проблеми: розмежування формальної та змістової класифікації воєнно-політичних конфліктів (об’єкта дослідження).

Поняття „тип” містить у собі явища, зведені до певної групи за найзагальнішими та найістотнішими ознаками. Типологічна процедура визначається за істотними родовими ознаками й критеріями воєнного конфлікту. Вона має формальну класифікацію, оскільки, таким чином, обмежується зміст понять і збільшується їх обсяг.

Методика аналізу передбачає визначення такої послідовності проведення типологічної процедури дослідження: спочатку визначаються типи воєнних конфліктів, потім проводиться класифікація їх видових відмінностей. Критерії розподілу досліджуваного об’єкта на типи: ступінь охоплення дійсності, сфера дії об’єкта, типи сторін – учасників конфлікту, соціально-політичний лад, характер соціально-політичних відносин, ступінь організації, ступінь ескалації.

Для воєнного конфлікту найбільш загальною (й істотною) ознакою є, насамперед, протиріччя. Воно, з одного боку, визначає всі зв’язки і риси воєнного конфлікту, з іншого – певну систему відносин. Характер протиріччя залежить від сторін, що його утворюють.

Тип сторін визначається природою основних складових її суб’єктів. Ними, як відомо, виступають соціальна група, соціальна верства, держава, воєнно-політичний блок держав, суспільство. Усі ці суб’єкти відрізняються ступенем своєї організації, утворюючи вертикальну структуру.

Ієрархія відносин між суб’єктами подана таким чином, що суб’єкт нижчого рівня входить до складу суб’єктів вищого рівня. Водночас кожен суб’єкт може діяти як у складі суб’єкта вищого рівня організації, так і самостійно. Кожен суб’єкт воєнного конфлікту, незалежно від його рівня, може бути одночасно включеним до чотирьох типів структурних відносин: внутрішніх, зовнішніх, вертикальних, горизонтальних.

Отже, за типом суб’єктів, рівнем їх організації і структурою відносин воєнні конфлікти утворюють чотири типи: внутрішньогоризонтальні, внутрішньовертикальні, зовнішньогоризонтальні, зовнішньовертикальні.

До внутрішньогоризонтальних належать конфлікти між соціальними групами одного рівня всередині певних соціальних верств, держави або суспільства в цілому. Такі конфлікти, залежно від природи соціальних верств, є внутрішньокласовими, внутрішньонаціональними, внутрішньоетнічними, внутрішньорасовими, внутрішньоконфесійними, внутрішньорегіональними. Соціальні групи в таких типах конфліктів можуть складатися з військових, які застосовують військову силу для захоплення політичної влади в країні. Це характерно для держав, де немає повноцінного громадянського суспільства, де соціальні верстви не виявляють політичної активності. Приклад – воєнний конфлікт у Гватемалі.

Якщо соціальні групи – суб’єкти конфлікту тісно пов’язані з різними соціальними верствами, то внутрішньосоціальні конфлікти переростають у внутрішньодержавні. Суб’єктами їх стають різні соціальні верстви. Прикладом такої трансформації воєнного конфлікту з одного рівня на інший у рамках цього типу є таджицький воєнний конфлікт 1993 року. Спочатку він розвивався між кулябською й ленінабадською клановими групами в боротьбі за політичну владу, а з розширенням масштабів збройного протиборства переріс у міжрегіональний і міжконфесійний конфлікт усередині держави.

До внутрішньогоризонтального типу воєнного конфлікту належать внутрішньодержавні міжетнічні, міжрегіональні, міжкласові, міжконфесійні конфлікти. До нього належать також внутрішньоблокові конфлікти.

Нарешті, найвищим рівнем внутрішньогоризонтальних воєнних конфліктів є внутрішньосуспільний конфлікт. У загальнополітичній і науковій літературі такі конфлікти відомі як громадянські війни. Саме вони характеризують якісний стан суспільства. Приклад – громадянська війна в Афганістані (1992 – 2001 рр.).

Однак внутрішній конфлікт може спалахнути не тільки між рівними типами суб’єктів, а й між суб’єктами різного рівня, утворюючи внутрішньовертикальні воєнні конфлікти.

До цього типу належать конфлікти між суб’єктами різного рівня всередині спільної соціальної організації, між групою й соціальними верствами в країні, між групою й державою всередині країни, між соціальними верствами й державою всередині країни, між воєнно-політичним блоком і державою – членом блоку. Прикладом внутрішньовертикальниого конфлікту є грузино-осетинський воєнний конфлікт 1992 – 1993 років, суб’єктами якого стали соціальна верства (осетинське населення) та соціальна група іншої соціальної верстви (грузинські кланові угруповання, які намагалися втримати своє політичне панування в Південній Осетії).

Конфлікт в Афганістані свідчить, що коли екстремістських груп у країні кілька і їх потужно підтримують певні соціальні верстви, то держава руйнується. Після зруйнування держави воєнний конфлікт перетворюється з внутрішньогоризонтального на внутрішньовертикальний – між соціальними збройними угрупованнями за політичне панування в країні чи в окремих її регіонах.

Якщо ж у протиборстві з державою соціальній групі вдається втягнути в конфлікт (у ролі суб’єкта) соціальну верству, тоді він перетворюється на конфлікт між соціальною верствою й державою. Сюди правомірно було б віднести придністровський конфлікт 1992 року, абхазький конфлікт 1993 року. Суб’єктами цих конфліктів, з одного боку, виступає сама держава, а з іншого – певна соціальна верства країни.

Зовнішньогоризонтальні воєнні конфлікти відрізняються від внутрішніх тим, що учасниками їх є суб’єкти однакового рівня, які, проте, належать до різних соціальних систем. Це конфлікти між соціальними групами, що належать до різних соціальних верств; конфлікти між соціальними верствами в різних державах; конфлікти між державами, що належать до різних воєнно-політичних блоків або тими, що до них не приєдналися.

Зовнішньогоризонтальні воєнні конфлікти розгортаються на різних соціальних рівнях (соціальні групи, соціальні верстви, держави, коаліції держав). Вони взаємозалежні і розвиваються шляхом ескалації й деескалації.

Коли перехід кожної з протиборчих сторін від одного рівня до іншого відбувається неодночасно, то виникають зовнішньовертикальні воєнні конфлікти. До них належать конфлікти між суб’єктами різного соціального рівня: між