В.П. Пугачов під конфліктом розуміє одну з найрозповсюдженіпіих форм організаційної взаємодії, заснованої на реальних чи уявних протиріччях, що переслідує несумісні, взаємовиключні цілі сторін, дії яких безпосередньо спрямовані одна проти одної та виключають взаємну вигоду [40, с.230].

У визначенні Г. В. Ложкіна, Н. І. Повякеля конфлікт трактується як зіткнення різноспрямованих сил (цінностей, інтересів, поглядів, цілей, позицій) суб'єктів — сторін взаємодії .

Таким чином, молена зробити висновок, що на повсякденному рівні під конфліктом розуміється сварка, суперечка, а на семантичному рівні він трактується як розбіленість, зіткнення.

Конфлікти мають багато характеристик, особливостей, що дозволяє, у свою чергу, виділяти різні їх види. У цьому посібнику розглядається тільки один з різновидів загального конфлікту — трудовий конфлікт.

Трудовий конфлікт — це є конфлікт у сфері трудових відносин із приводу засобів працезабезпечення, рівня заробітної плати, використання професійного й інтелектуального потенціалу, різних елементів та чинників трудового процесу (організації, змісту, умов праці й т.ін.), рівня цін на різні блага, реального доступу до цих благ й інших ресурсів, викликаний протилежністю інтересів.

У Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 17 листопада 1998 р. визначається, що колективна трудова суперечка (конфлікт) — це є розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, стосовно:*

встановлення нових чи зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;*

укладання чи зміни колективного договору, угоди;*

виконання колективного договору, угоди чи окремих їх положень;*

невиконання вимог чинного законодавства України про працю.

Широке розповсюдження конфліктів у суспільстві та загострена увага до них з боку громадськості та вчених сприяли виникненню спеціальної галузі знання — конфліктології — науки, що вивчає причини виникнення, сутність та способи подолання конфліктів. Це є прикладна наукова дисципліна і разом з тим — сфера професійної діяльності, що вимагає спеціалізованих знань, умінь і навичок з врегулювання конфліктів. Конфліктологія входить до програми професійної підготовки соціологів, менеджерів, економістів, психологів, соціальних працівників та інших фахівців.

Слід зазначити, що конфлікти нині є об'єктом вивчення представниками різних наук — психологів, соціологів, філософів, економістів, правознавців. Конфліктологія передбачає подальший розвиток теорії та практики управління суспільними відносинами, підходів і методів соціального менеджменту. З погляду менеджменту конфліктологія розглядається як сфера наукових знань про пі ляхи, способи і прийоми діяльності з управління конфліктами. Такий підхід є припустимим у зв'язку з великою різноманітністю елементів досліджуваного явища, сторін суспільного життя, яких вони стосуються. Але тільки комплексний підхід до вивчення проблеми може дати найповніпіу картину та аналіз причин, характеристик і наслідків конфліктів.

Загалом, у спеціальній літературі конфлікти розглядаються на соціальному, соціально-психологічному чи психологічному рівнях, які діалектично пов'язані один з одним. Тому в цьому навчальному посібнику було зроблено спробу висвітлити різні аспекти конфлікту, але при цьому наголошено на недостатньо розкритих у спеціальній літературі питаннях — правових та економічних характеристиках трудових конфліктів.

Нині існує багато невиріпіених питань, що стосуються місця і ролі конфліктів у суспільному житті. "Наскільки поширені конфлікти у суспільстві, як давно вони виникли і чи існуватимуть у майбутньому?", — ці питання є предметом численних дискусій вчених.

Марксистська концепція конфлікту виходить з вчення про суспільне протиріччя як головну рушійну силу соціальних змін, що в умовах класово-антагоністичних формацій у соціально-економічній та політичній сферах реалізуються у формах класової боротьби. Класи ж у марксистському вченні — це є насамперед економічна реальність, оскільки класоутворюючою ознакою виступають відносини власності. Отже, основу соціальних конфліктів, згідно з марксизмом, складає боротьба за власність.

У марксистській літературі розрізнюються два види боротьби, що виникають на основі протиріччя економічних інтересів. Перший вид — соціальне протиборство за зміну принципів розподілу матеріальних благ, другий — за зміну критеріїв їхнього розподілу в межах сформованої суспільної системи. Боротьба за зміну принципів вимагає реформування основ соціального порядку і може бути успішною лише в результаті соціальної революції. Зміна критеріїв розподілу — це є реформістський шлях удосконалювання суспільних відносин. Висуваючи на передній план економічні чинники соціальних конфліктів, марксистська соціологія вважає, що політичні чинники є їх наслідком і проявом.

Для філософів та соціологів так званої радянської марксистської школи є характерним, власно кажучи, заперечення наявності конфліктів при соціалізмі й у майбутньому — при комунізмі. Вони трактували конфлікт як усього лише тимчасовий стан суспільства, що може бути подоланий раціональними засобами, і, отже, вважали за можливе досягнення такого рівня суспільного розвитку, коли соціальні конфлікти зовсім зникнуть.

На думку ж більшості західних вчених, існування та розвиток суспільства без конфліктів є неможливими. Звідси й підтримка з їхнього боку давньої філософської традиції, відповідно до якої конфлікт є невід'ємною частиною буття, головним двигуном суспільного розвитку. Так, англійський філософ та соціолог Г. Спенсер (1820-1903) вважав конфлікт "неминучим явищем в історії людського суспільства та стимулом соціального розвитку".

А це означає, що конфлікт — не дисфункція, не аномалія, а норма відносин між людьми, необхідний елемент соціального життя, який дає вихід соціальній напруженості, енергії діяльності і, породжуючи соціальні зміни різного масштабу, призводить до ефективнішого виконання планів та успішного впровадження стратегій і проектів. Такий підхід явно простежується в працях авторів, які належать до школи наукового управління, адміністративної школи і поділяють концепцію бюрократії за Вебером. Ці підходи до ефективності організації більшою мірою спиралися на визначення завдань, процедур, правил, взаємодій посадових осіб і на розробку раціональної організаційної структури. Вважалося, що такі механізми, насамперед, усунуть умови, що сприяють появі конфлікту, і можуть бути використані для вирішення виникаючих проблем.

Автори, що належать до школи