"людських відносин", також були схильні вважати, що конфліктів молена й потрібно уникати. Вони визнавали можливість появи протиріч між прагненнями окремої особистості та цілями організації загалом, між лінійним і штабним персоналом, між повноваженнями та можливостями однієї особи і між різними групами керівників. Проте вони зазвичай розглядали конфлікт як ознаку неефективної діяльності організації та поганого управління. На їхню думку, добрі взаємини в організації можуть запобігти виникненню конфлікту.
Цікавою є точка зору німецького соціолога Р.Дарендорфа, який вважав, що конфлікт містить у собі творче ядро і виклик та є умовою існування людської свободи поруч з ринком, відкритістю, гласністю. Велика кількість конфліктів є ліпшою, ніж один, що веде до розколу. Придушення конфліктів призводить до їх загострення. В основу соціальних конфліктів Р.Дарендорф поклав саме політичні чинники: боротьбу за владу, престиж, авторитет. Конфлікт може виникнути в будь-якому співтоваристві, у будь-якій соціальній групі, де є керуючі й підлеглі.
Причиною конфлікту, на думку вченого і його послідовників, є прагнення до домінування. Зазвичай цьому положенню дається таке тлумачення: людські досягнення соціального домінування за певних передумов можуть призвести до конфлікту. Безпосередніми причинами виникнення конфліктів можуть бути дефіцит ресурсів, ідеологічні відмінності та т.ін. Проте схильність до домінування, соціальні домагання людей не слід трактувати як їхні природні, вічні інстинкти. Вони формуються на основі зіставлення становища одних людей зі становищем інших. Отже, соціальний конфлікт — це є завжди наслідок соціальної нерівності. Нерівність соціальних позицій означає неоднаковий доступ до ресурсів розвитку індивідів, соціальних груп чи співтовариства людей. Тому у вченні про конфлікти Р.Дарендорфа і його послідовників значне місце відводиться проблемам власності, володіння та розподілу ресурсів. Проте центральним запитанням конфлікту, як і раніше, залишається таке: хто і яким чином розпоряджається ресурсами? Відповідь на це запитання знову відсилає нас до проблеми влади, яка, за Р.Дарендорфом, являє собою сукупність соціальних позицій, що дозволяють одній групі розпоряджатися результатами діяльності інших груп людей.
П.О. Сорокін вказував на зв'язок конфлікту із задоволенням потреб людей. Потреби — нестаток у чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, груп, суспільства, внутрішній збудник активності. На думку вченого, джерело конфліктів лежить у придушенні базових потреб людини, без задоволення яких вона не може існувати. Це, насамперед, потреби в їжі, одязі, житлі, самозбереженні, самовираженні, творчості, свободі і т.ін. Разом з тим, він підкреслював, що важливими є не тільки самі по собі потреби, але й засоби їх задоволення, доступ до відповідних видів діяльності, що обумовлений соціальною організацією суспільства. Саме у зв'язку з цим постає питання не тільки про рівність та нерівність щодо ступеня добробуту, але й про співставлення життєвих шансів різних соціальних груп.
Таким чином, молена зробити висновок, що конфлікт — це є повсюдне явище. Він є невід'ємною складовою життя сучасного суспільства. Колене суспільство, колена соціальна група та соціальна спільнота тією чи іншою мірою піддаються конфліктам... Але суспільства, за словами Р.Дарендорфа, розрізнюються не за наявністю чи відсутністю конфліктів, а за неоднаковим ставленням до них з боку влади. У демократичному суспільстві конфлікти таколе є, але методи їхнього регулювання носять цивілізований характер, що дозволяє не загострювати їх до стану вибухонебезпечності для суспільства. Специфіка відносин до конфліктів та їх наслідки відобралеені Р. Дарендорфом так: "Той, хто вміє справлятися з конфліктами пі ляхом їхнього визнання й регулювання, бере під свій контроль ритм історії. Той, хто пропускає таку нагоду, одержує цей ритм собі в супротивники".
Глибокі і складні процеси в сучасному українському суспільстві соціальна криза, трансформація соціальної структури, політичні і духовні зміни, соціальні конфлікти - відбуваються в суспільстві перехідного стану.
Сучасна криза українського суспільства є однією з самих глибоких і тривалих в нашій історії. Конфліктами охоплені всі сфери життя суспільства. Найбільш небезпечними є конфлікти в політичній сфері, особливо в сфері влади, соціально-економічних і міжнаціональних відносин.
Розуміння їх природи, причин виникнення і розвитку допоможе виробити правила поведінки і шляхи урегулювання.
Цілісність України як держави, стабільність в суспільстві набувають пріоритетне значення в способах регулювання конфліктів.
Список використаної літератури
Александрова Е. В. Социально-трудовые конфликты: пути решения. — М., 1993. — С.14.
Амелин В. Г. Социология конфликта. — М., 1992. — С.149.
Андреенкова Н. В., Ворончикова Г. А. Развитие трудовых конфликтов в России в период перехода к рыночной экономике // СОЦИС. — 1993. — №8.
Андрушків Б. М., Кузьмін О. Е. Основи менеджменту. — Львів: Світ, 1995. — 296 с.
Беззубко Л. В., Лобас В. М., Чернобай А. В. Вопросы трудовых отношений в условиях рынка: Учеб. пособие. — Макеевка: ДонГАСА, 2000. — 206 с.
Бекешкіна І. Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. — К.: Абрис, 1994. — 48 с.
Бородкин Ф. М., Коряк Н. М. Внимание: конфликт! — Новосибирск, 1989. — 190 с.
Бункина М. К., Семенов А. М. Экономическая политика: Учеб. пособие. — М.: ЗАО «Бизнес-школа "Интел-Синтез"», 1999. — 336 с.
Бюлетень Національної служби посередництва та примирення. — 2001. — № 1.
Воронов Ю. П. Методы сбора информации в социологических исследованиях. — Иркутск, 1974.