Слово “ментальність” ми почали вживати недавно. В СРСР поняття ментальності не вживалося, хоча весь світ здавна користувався цим словом.

Ментальність — це індивідуальна риса, психологічні особливості окремої людини, групи людей, соціальної верстви, чи цілого народу, яка впливає на їх ставлення до себе, до інших людей і до подій соціального, побутового чи історичного плану.

Якщо говорити про ментальність народу, то це народний характер. Ментальність — психологічна риса. але всяка психологія так чи інакше проявляється не в тому, що людина думає, а що вона робить. Зовнішні прояви ментальності людини — слово, а в народу — це звичаї: скажімо, в нас з нареченою ще й посаг дають, а в народів Кавказу чи Азії — калим за неї беруть.

За міркуваннями різних людей — німецького філософа Йоганна Ґердера, російського письменника М.Лєскова і російського антрополога Д.Анучина. Ось що вони більш-менш узгоджено казали про українців, про риси їхнього характеру, чи то пак — менталітету. Перша — інтелектуальність, друга — брак раціоналізму і непрактичність, третя — індивідуалізм, четверта — нерішучість в ситуаціях, які потребують вибору одного з кількох варіантів, але одночасно твердість у досягненні мети. А ще — емоційність, романтичність, іронія і самоіронія, цнотливість стосунків між чоловіком і жінкою.

Ніякого зв’язку між ментальністю і генофондом немає. Якщо йдеться про індивіда, такі його риси, як темперамент, відкритість чи закритість для світу, зазнають впливу генетичних чинників. Але ментальність народу не є сумою ментальності кожної окремої людини. Ментальність народу — щось, що перевищує особистість. Більше того, ментальність народу, нації не є чимось постійним. Вона змінюється в часі під дією багатьох чинників, зокрема історичних, ідеологічних. Сімдесят п’ять років радянської ментальності призвели до того, що українці, як і всі інші народи, що жили в колишньому СРСР, набули двох рис: люмпенства, тобто психології людини, яка не має власності, яка від когось залежить, яка звикла, що її хоч поганенько, але забезпечують; і, по-друге, те, що пов’язане з менталітетом зони, тюрми, концтабору. Це менталітет “зеків”.

Ніхто нам не винен, що ми зараз жебраками сидимо під своїми Золотими Воротами. Самі мусимо підводитися, давати лад у своїх характерах і в своїй “колисці”.

Із поняттям "менталітет" пов'язується розуміння й оцінка різних процесів, що відбуваються в суспільстві. Не випадково, на цю особливість сучасної суспільної свідомості звертає увагу відомий соціолог В. А. Ядов.

До менталітету звертаються й представники деяких нетрадиційних галузей знань, що мають практичну спрямованість. "Менталітет, - пише один з видних вчених в області сучасного менеджменту Е. Коротков, - характеристика індивідуальної й суспільної свідомості, напрям думок, що визначає моделі поводження, відношення до дійсності, сприйняття ідей. Визначає багато особливостей управління" [2]. На цій підставі можна говорити про управлінський менталітет чи про його роль в цій сфері діяльності.

Думки дослідників, що ж все-таки впливає на формування менталітету в значній мірі розходяться. Одні вважають, що менталітет формує біосфера.

Комплекс факторів, характерних для кожної сфери, в макросоціальному плані накладає свій відбиток на національний характер чи менталітет нації і на характер взаємодії з іншими суспільствами. В мікросоціальному плані відбувається формування особистості з її ментальними якостями, які дозволяють ідентифікувати особистість як елемент окремої соціальної системи.

До біосферних факторів слід віднести, перш за все, кліматичний. Виростає людина в тропіках, в полярних широтах чи в помірному кліматі – все це так чи інакше, впливає на його спосіб мислення і поведінки в психофізичному і соціально-психологічному аспектах.

Ментальність як духовно-психологічний фундамент життєдіяльності особистості містить у собі, так званий, ціннісноутворюючий аспект. Будучи індивідуально значимою системою уявлень людини або співтовариства про світ і людину, ментальність виступає свого роду своєрідним "ситом" стосовно будь-якої інформації, що надходить ззовні.

"Етнічне" у соціальному плані – це те "природжене", що лежить в основі суспільної свідомості, тому що фактом свого народження людина споконвічно віднесена до певної етнічної групи. "Ментальне" - це ті усвідомлювані й неусвідомлювані установки й моральні орієнтири, які здобуваються (і створюються) людьми в процесі соціалізації з урахуванням особливостей культурно-історичної епохи. "Ментальне" більше співвідноситься зі "здобутим", соціально обумовленим, що проявляється в неможливості розгляду поняття "ментальність" поза історичним ракурсом, тобто поза часом і простором. З позиції соціальної психології ментальність - це вираження групової свідомості в часі й просторі [1].

Література:

1. Акопов Г.В. Социальная психология образования. М., 2000.

2. Коротков Э.М. Концепция менеджмента. Учебное пособие. М., 1996.С.293.

3. Ядов В. предисловие // Социология в России. М., 1998. С.21.