Реферат на тему:

Типи неправильного виховання

План

1. Розвиток і виховання

2. Виховання по типу неприйняття.

3. Гіперсоціальне виховання.

4. Тривожно-вразливе виховання.

5. Егоцентричне виховання.

Розвиток і виховання

Виховання — один із чинників, під впливом якого здійснюється розвиток дитини.

Якщо середовище переважно стихійно впливає на роз-виток людини, то виховання завжди є цілеспрямованим, тому його результати передбачувані.

Як вирішальний чинник розвитку людини, виховання виконує такі функції: організовує діяльність, в якій роз-вивається і формується особистість; підбирає зміст навчан-ня і виховання, який сприяє розвиткові й формуванню особистості; усуває впливи, які можуть негативно позна-читися на розвитку і формуванні особистості; ізолює осо-бистість від несприятливих для її розвитку та формуван-ня умов, які неможливо усунути.

Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і при-родних задатків та набуття нових рис і якостей, що фор-муються впродовж життя людини. Звісно, воно не може змінити кольору шкіри чи конституції тіла, успадкованих особистістю, але може зробити її фізично здоровою, вит-ривалою, загартованою. Виховання не може докорінно пе-ребудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Вихованням, особливо самовихованням, людина розвиває та зміцнює гальмівні процеси або збіль-шує силу й динамічність нервових процесів.

Успадковані людиною задатки розвиваються тільки у процесі її виховання: правильне виховання сприяє розвит-кові навіть дуже слабко виражених задатків, неправиль-не — гальмує його.

Виховання не лише визначає розвиток, а й само зале-жить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте головне його завдання — йти попереду розвитку, просувати його й зумовлювати в ньому ново-утворення. Таку ідею висунув психолог Л. Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у роз-витку особистості. Суть її в тому, що в розумовому розвит-ку дитини простежуються два рівні: перший — рівень ак-туального розвитку як наявний рівень підготовленості уч-ня, що визначається тим, які завдання він може викона-ти самостійно; другий, вищий рівень — «зона ближнього розвитку», — охоплює завдання, які дитина не може ви-конати самостійно, але впорається з ними за невеликої до-помоги. Те, що сьогодні дитина робить за допомогою до-рослих, завтра робитиме самостійно. За таких умов, вва-жає Л. Виготський, навчання викликає у неї інтерес до життя, пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку. Отже, виховання формує особистість, сприяє її розвитку, орієнтує на процеси, які ще не визрі-ли, але перебувають у стадії становлення.

Виготський Лев Семенович (1896—1934) — російський психо-лог, автор культурно-історичної теорії розвитку людини, відомий теоретик психології. Його праці мали значний вплив на розвиток суміжних з психологією наук — дефектології, мовознавства, етнографії та ін.

Ефективність розвитку і формування особистості під-вищується за умови, що вона стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання. Тільки ті виховні впливи, які вира-жають потребу самої дитини і спираються на її активність, цінні як виховні й забезпечують її розвиток.

Прикладом такого підходу до організації навчально-ви-ховного процесу може слугувати діяльність педагогічного колективу Севастопольського гуманітарно-технічного лі-цею. Тут з метою врахування вчителями індивідуальних особливостей учнів психолог підготував психологічні кар-ти на кожного гімназиста, в яких зібрано необхідні для ро-боти відомості. Так, у психологічній карті гімназистки Ні-ни записано, що вона прагне дружнього спілкування, але природна підозрілість змушує її триматися від одноклас-ників оддалік. Схильна до аналізу, проте ця її риса може перерости у критиканство. Докладає чимало зусиль для досягнення успіху в навчанні, зневажливо ставиться до невдах. Психолог радить учителям тримати її «в рамках», у її присутності наголошувати на позитивних якостях інших гімназистів. Можна запропонувати дівчині стати організа-тором, контролюючи при цьому виконання нею своїх обов'язків.

Скільки дітей — стільки й порад. Отримавши відповід-ні орієнтири, педагоги виводять учнів на оптимальний ре-жим навчання, і ті швидко адаптуються до нових обста-вин.

Діяльність як чинник розвитку особистості

Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розви-ток особистості здійснюється в діяльності.

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.

Основними компонентами діяльності є:

1) суб'єкт з його потребами;

2) мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;

3) засіб реалізації мети;

4) результат діяльності.

У роки навчання школяр бере участь в ігровій, нав-чальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. «Тільки та діяльність дає щастя душі, — писав К. Ушинський, — зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, на-скільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяль-ності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до са-мостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед».

Важливою умовою ефективності розвитку особистос-ті у вищезгаданих видах діяльності є її активність, здат-ність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра ці-леспрямованого, планомірного перетворення навколиш-нього середовища й самої себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активно-сті називають самовихованням.

Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі. Навчання характерне для школяра, але навчаються також дорослі люди. Праця — вид діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принци-пом, що маленькі діти граються, школярі — навчаються, а дорослі — працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віково-му етапі превалює певний вид діяльності.

Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному