Неприйняття - це найбільш драматичний тип неправильного виховання. Діти рано чи пізно доводять, що батьки їх не люблять. Зробивши таке приголомшливе відкриття, дитина, як і її батьки, опирається усвідомленню цього факту, тим більше, що прямо про нелюбов йому не говорять. Обманюючи себе, батьки обманюють і дитину, стверджують, що люблять її.

В чому ж виражаються несприятливі наслідки неприйняття?

1) в одному випадку дитину при неприйнятті суворо контролюють, жорстко карають і він живе в умовах суворого режиму.

В цьому випадку темперамент пригнічується повністю. Природні риси в дитини дратують батьків, і вони ліплять його характер таким, яким, в їх розумінні, він повинен бути.

2) в другому до нього відносяться істерична претензійність; він ніби росте в атмосфері безконечних претензій.

В цьому випадку в дитині пригнічуються одні риси темпераменту, частіше всього альтруїстичні, і відповідно загострюються інші - егоцентричні, агресивні. Подібне відбувається в результаті протестно-істеричної реакції дитини на неприйняття її батьками. Загострення одних рис темпераменту при пригніченні інших, що закріплюється в характері, розмиває пристосувальну суть темпераменту і характеру. Так наполегливість холерика перероджується в згубну впертість, жвавість сангвініка в не менш згубну нестійкість, цілеспрямована неквапливість флегматика - в пасивність.

3) в третьому найбільш частому, на нього не звертають увагу, усуваються від виховання.

Тут темперамент ніби не пригнічується. На дитину не звертають увагу, і вона, здавалось би, живе і розвивається у відповідності із своєю натурою. Однак це не так. Відсутність виховання - це також виховання. Не відчуваючи уваги до себе, дитина стає байдужою до інших або істеричною, протестною.

Неприйняття дитини призводить в кінці кінців до неприйняття батьків. Виникає взаємне відчуження, що в свою чергу поглиблює взаємне неприйняття. І тоді:

1) один шукає компенсацію - віддушину, втіху поза сім’єю. Шукає компанію, в якій до нього проявляють увагу, зустрічають з радістю. Але на цьому шляху він стає важким. В характері формуються риси нестійкості, негативізму, особливо до дорослих, і він робить все наперекір їхнім поглядам і вимогам. Рисами характеру стають необов’язковість, безвідповідальність, егоїзм, відсутність серйозних прив’язаностей, коли той і приятель, хто з ним сьогодні.

2) у іншого формується істероїдний характер із схильністю до ширших сцен протесту з руховою бурею. Визивна поведінка спостерігається і поза сім’єю. В цьому випадку рисами характеру стають егоїстичність, брехливість, манірність, схильність завжди і в усьому звинувачувати інших, починаючи від батьків і закінчуючи всіма оточуючими.

3) третій протестно замикається в собі, і тут можливі два шляхи: формування пасивного апатичного характеру або егоцентричної тенденції домінувати над іншими, часто за рахунок установчих зусиль, коли зневажають здоров’ям, надриваються намагаючись зайняти перше місце в навчанні, спорті.

4) четвертий не протестує, але в кінці кінців виявляється зломленим, і тоді в нього формується характер, який визначають як безхарактерність.

5) п’ятий також не протестує, пристосовується, але у нього складається тривожно-вразливий характер.

6) у шостого виникає невроз.

Неприйняття завжди призводить до невпевненості. Якщо дитину не люблять власні батьки, у неї не може бути і впевненості в собі. Її не люблять - і вона відчуває себе гидким каченям. Як наслідок, темперамент її пригнічений, пригнічення і природність в пристосуванні у житті, і вона невпевнена в собі подвійно.

2) Другий тип неправильного виховання - гіперсоціальне.

Зустрічається більш часто. Близьке до неприйняття. Дитину хочуть мати не тому, що у ній є глибока душевна потреба, а тому що діти повинні бути у всіх. Дитину чекають, від неї не відмовляються. Вона з’являється і завойовує серця, її люблять. Але справа тут не в орієнтаціях батьків. Це “правильні люди”:

а) діти у них тому, що так повинно бути; відповідно виховання їх - “як повинно бути”;

б) читаються і до формалізму пунктуально виконують рекомендації по “ідеальному” вихованню;

в) дитину не беруть на руки навіть якщо вона знаходиться в плачі, тому що це непедагогічно; її годують по годинах, хоча вона тоді їсти не хоче. З нею займаються, не дивлячись на її повне небажання займатися саме цим і саме в цей час;

г) все в житті дитини суворо регламентовано, все розроблене на біле і тільки на чорне, на добре і погане, на дозволене і недозволене. Культивуються педантизм і надмірна пунктуальність;

д) “потрібно” гіпертрофоване до абсурду. Оцінки в школі - самоціль. “Задовільно” - трагедія для батьків.

Таким людям (батькам) небезпечно давати рекомендації, читати лекції і пропонувати якісь книжки по педагогіці. Тому що будь-яка друкарська помилка, не так мовлене слово будуть сприйняті буквально. І гіперсоціальні безтямно виконають і безглуздість. (Дай дурному богу молитись, то він голову розіб’є).

Гіперсоціальна дитина живе як робот, як автомат. Емоційно вона стримана, тому що емоції пригнічувалися з самих пелюшок, оскільки емоційна стриманість вважалася ознакою інтелігентності, а прояв емоцій чимось постидним. І звичайно у всьому орієнтуються на те, що скажуть чи подумають, чи осудять його поступок інші. Коли вона виросте, успіхом для неї буде лише успіх на роботі.

При гіперсоціальному вихованні темперамент пригнічується, особливо сангвінічний; в холеричному і фрагметичному загострюються елементи наполегливості, цілеспрямованості, працьовитості, а інші риси цих темпераментів пригнічуються. В результаті у