РЕФЕРАТ

на тему:

„Педагог – як посередник у вирішенні учнівських конфліктів”

Коли зустрічаються дві людини, на зустрічі присутні шестеро: кожен із двох, яким він бачить себе; яким його бачать інші; які вони є по суті, насправді.

Вільям Джеймс

У найбільш загальному вигляді конфлікт можна визначи-ти як загострення суперечностей, що виникають у ре-зультаті відмінності у поглядах, інтересах, прагненнях людей і сприймаються та оцінюються його учасника-ми як несумісні з їх власними. Це супроводжується спро-бами примусового нав'язування власної позиції і призводить до психологічної напруженості та протиборства.

Основними складовими конфлікту є: учасники кон-флікту; причини його виникнення; сприйняття конфліктуючими один одного в ситуації, що виникла (насправді чи уяв-но); спрямованість і емоційна виразність дій конфліктуючих.

У кожному конфлікті можна виділити його окремі компо-ненти (сторони) — пізнавальний, емоційний, вольовий. Піз-навальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості один одного та займану позицію, справжні причини напру-женості, можливі варіанти вирішення проблеми. Конфлікт може також спричинитися акцентуванням уваги не на ціліс-ному тлі події, а на окремих її фрагментах (частинах, дета-лях); загостренням пам'яті на негативних обставинах, пов'яза-них з контактами конфліктуючих у минулому; низьку кри-тичність мислення, нездатність зрозуміти позицію іншого чи визнати правильність відмінної від своєї точки зору, тенден-ційність та упередженість оцінок.

Емоційний компонент конфлікту виявляється як взаєм-на антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобли-вість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емо-ційна тупість чи, навпаки, підвищена ранимість, а також як зневажливість, погорда, презирство, що підкреслено демонст-рується у спілкуванні.

Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію (звичайно — словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного і розібратися в ситуації, що склалася, затяте на-в'язування своєї точки зору.

Зазначені компоненти конфлікту взаємодоповнюють один одного, щоразу вивляючись по-різному.

Необхідно розрізняти причину і привід виникнення конфлікту, причому вони можуть бути як справді суттєвими, так і незначними й оцінюватись кожною із сторін по-різно-му. Причини не завжди «лежать на поверхні», вони інколи знаходяться в минулому і тому приховані, незрозумілі одній із конфліктуючих сторін.

Конфлікт може виникнути непередбачене (випадково, си-туативно) чи викликатися спеціально (провокуватися), заго-стрюватися при виникненні сприятливої ситуації. Є ще один варіант виникнення конфлікту, який полягає в поступовому накопиченні у стосунках різних, поки що незначних суперечностей, виникненні ворожнечі та її загостренні, «розпалюван-ні» родичами, близькими — аж до цілковитої неможливості нормального співіснування.

Основними ознаками конфлікту як психологічного фе-номену є:

1) наявність протиріччя (реального чи уявного, вигаданого), що оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демон-стративної форми. Таке протиріччя може виникнути влас-не як функція ситуації, так і бути результатом «зусиль» учас-ників, їхніх вчинків, поведінки, ставлення один до одного;

2) зміна характеру спілкування в напрямі конфронтації, негатив-ної спрямованості мінімум однієї, а частіше — обох сторін. Відчуваючи взаємну неприязнь і небажання спілкуватись, учасники конфлікту вимушені це робити (через наявність відносин службової залежності чи підпорядкованості, для «збереження» сім'ї тощо), що стимулює ескалацію конфлікту;

5) активність сторін, прагнення до перемоги будь-що, посту-пове розширення арсеналу використовуваних засобів — осуд, залякування-шантаж, погрози, фізичний вплив та ін.;

4) підвищений емоційний фон, загострення негативних емо-цій аж до їх повної безконтрольності.

Причини конфліктів можна поділити на об'єктивні та су-б'єктивні, причому в обох випадках вони негативно вплива-ють як на стосунки в офіційній та неофіційній сферах, так і на психологічний стан окремої особистості.

Останнім часом гостро постала проблема зростання кон-фліктності серед педагогів та учнів загальноосвітніх шкіл, спри-чинена умовами нашого сьогодення і специфічними проблемами педагогічного середовища.

Суб'єктивними умовами підвищеної конфліктності педагога є його індивідуально-психологічні особливості, психологічний клімат у сім'ї, взаємини з навколишніми, індивідуальний стиль поведінки тощо. Па-діння загальної культури спілкування вчителів впливає не тільки на їхні взаємини з учнями, а й на мікроклімат у педагогічному колективі, виникають непорозуміння з рідними й напруження у стосунках. Якщо суперечності загострюються, виникає відкритий конфлікт.

Професійні конфлікти з'являються, коли не збігаються думки або вчинки членів колективу під час вирішення проблеми ділового характеру. Вирішуючи такі конфлікти, важливо не виходити за рам-ки ділових аргументів і стосунків.

Утім, більшість конфліктів у колективах — особисті й виника-ють унаслідок суб'єктивних причин, а саме:*

недостатньої обізнаності про особливості вчителя, чию поведінку оцінюють;*

неправильного розуміння його намірів;*

неправильного уявлення про його думки;*

помилкової Інтерпретації мотивів поведінки;*

помилкового оцінювання ставлення одного вчителя до іншого.

Щоб гідно вийти самому з конфліктної ситуації, педагог має во-лодіти рефлексією, здатністю адекватно оцінювати й бачити себе збоку. Саме неадекватне самооцінювання (завищене або заниже-не) нерідко стає причиною неправильних стосунків між колегами. Якщо в людини завищене самооцінювання, вона зневажливо і зверх-ньо ставиться до інших, не бачить своїх вад, виправдовує свої по-милки об'єктивними причинами.

Людина із заниженим самооцінюванням — тривожна, невпев-нена в собі, нерідко намагається його підвищити, применшуючи досягнення інших людей.

У такої людини може сформуватися негативне сприйняття інших і водночас вона авторитарна стосовно них, немилосердна.

Адекватне самооцінювання надає людині впевненості в собі, вона радіє успіхам інших, не пасує перед труднощами, спокійно ставиться до критики, бо сама в міру самокритична.

Педагог, який вірить в успіх справи, як правило, його досягає. Це допомагає і під час спілкування: учитель передає свої очікуван-ня іншим, чим дістає змогу одержати віддачу.

З огляду на актуальність проблеми подолання конфліктності серед педагогів пропонуємо тренінгові заняття,