Е. Кречмер у 1921 р. у своїй праці "Будова тіла та характер" стверджував, що "люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості та схильність до психічних захворювань". Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями і визначав три типи темпераменту, що залежать від типу будови тіла.

1) лептосоматик (leptos - слабкий) - тендітна будова, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс - тип темпераменту шизотимік;

2) пікнік (pyknos - товстий) - велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова - тип темпераменту циклотимік;

3) атлетик (athlon - боротьба) - розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна, випуклі кістки обличчя - тип темпераменту іксотимік;

4) диспластик (dys - погано; plastos - сформований) - будова безформна, неправильна. Можливі різні деформації тіла. Тип темпераменту змішаний або не визначається зовсім.

У 40-і рр. 20 ст. У. Шелдон визначив якості темпераменту залежно від переважання функцій певних органів тіла:

1) вісцеротонія (viscera - нутрощі) - вісцеротоніки;

2) соматотонія (soma - тіло) - соматотоніки;

3) церебротонія (cerebrum - мозок) - церебротоніки;

4) змішаний тип.

3. Вчення Павлова по темперамент

Павлов. вивчаючи особливості вироблення умовних рефлексів у собак, звернув увагу на індивідуальні розходження в їхньому поводженні й у протіканні умовнорефлекторної діяльності. Ці розходження виявлялися насамперед у таких аспектах поводження, як швидкість і точність утворення умовних рефлексів, а також в особливостях їхнього загасання. Ця обставина дала можливість Павлову висунути гіпотезу про те, що вони не можуть бути пояснені тільки розмаїтістю експериментальних ситуацій і що в їхній основі лежать деякі фундаментальні властивості нервових процесів - порушення і гальмування. До цих властивостей відносяться сила порушення і гальмування, їхня урівноваженість і рухливість.

Павлов, розрізняв силу уяви і силу гальмуванню, вважаючи їх двома незалежними властивостями нервової системи.

Сила порушення відбиває працездатність нервової клітки. Вона виявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.

Сила гальмування розуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізації гальмування і виявляється в здатності до утворення різних гальмових умовних реакцій, таких, як вгасання і дифференціювання.

Урівноваженість - рівновага процесів порушення і гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є даний індивід урівноважена або неврівноваженим, коли сила одного процесу перевершує силу іншого.

Рухливість - нервових процесів- виявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності до зміни поводження відповідно до мінливих умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки.

Інертність- протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.

Виділені Павловим властивості нервових процесів утворять визначені системи, комбінації, що на його думку, утворять так називаний тип нервової системи, або тип вищої нервової діяльності. Він складається з характерної для окремих індивідів сукупності основних властивостей нервової системи - сили, урівноваженості і рухливості процесів, розрізняючи сильні і слабкі типи. Подальшою підставою розподілу служить урівноваженість нервових процесів, але тільки для сильних типів, що поділяються на урівноважений і неврівноважених, при цьому неврівноважений тип характеризується перевагою порушення над гальмуванням. Сильні урівноважені типи поділяються на рухливою й інертні, коли підставою розподілу є рухливість нервових процесів.

Виділені Павловим типи нервової системи не тільки по кількості, але і по основних характеристиках відповідають 4 класичним типам темпераменту:

Павлов розумів тип нервової системи як уроджений, відносно слабко підданий змінам під впливом оточення і виховання. На думку Павлова. властивості нервової системи утворять фізіологічну основу темпераменту, що є психічним проявом типу нервової системи. Типи нервової системи, встановлені в дослідженнях на тварин Павлов запропонував поширити і на людей.

В даний час у науці накопичена безліч фактів про властивості нервової системи і в міру їхнього нагромадження дослідники додають усе менше значення типам нервової системи, тим більше магічному числу (4), що фігурує майже у всіх роботах Павлова про темперамент. насамперед підкреслюється значення досліджень окремих фундаментальних властивостей нервової системи, у той час як проблема поділу на типи відступає на другий план. Оскільки типи утворяться з комбінацій зазначених властивостей, лише більш глибоке пізнання останніх може забезпечити розуміння і здійснення типологій.

Однак безсумнівно. що кожна людина має цілком визначений тип нервової системи, прояв якого, тобто особливості темпераменту, складають важливу сторону індивідуально психологічних розходжень.

4. Типи вищої нервової діяльності і темперамент

Уперше науковий підхід до з’ясування фізіологічних основ темпераменту застосував І. Павлов у своєму вченні про типи вищої нервової діяльності у тварин і людини.

Ці основи він вбачав у особливостях функціонування кори великих півкуль головного мозку, її умовнорефлекторній діяльності. Спираючись на експериментальні дані, він показав, що нервові процеси у корі головного мозку характеризується певними властивостями, які у своєму поєднанні утворюють типи