Реферат на тему:

“ Пам’ять як одна із форм раціонального

освоєння дійсності”

Зміст

1. Структура пам'яті

2. Види і форми пам'яті

3.Формування і розвиток пам'яті

4. Засоби пам'яті

Памўяттю з давніх-давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи, але про явища памўяті – складні, феноменальні – ще багато потрібно дізнатися. А поки що уточнимо відоме і почнемо з визначень понять, в своїй різнобарвності доповнюючих одне одного. У Великій Радянській Енциклопедії сказано: памўять – це “ здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму і багаторазово вводити її у сферу свідомості та поведінки.

Радянський психолог А. Р. Лурія говорить про памўять: “Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під памўяттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли”.

І ще одне визначення: “Запамўятовування, зберігання та наступне відтворення індивідом його досвіду називається памўяттю. В памўяті розрізняють такі основні процеси: запамўятовування, зберігання, відтворення і забування.” З того, шо міститься в цих визначеннях, виділимо найбільш істотне, а саме:

1. Явища памўяті спричинені нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.

2. Будь-який вплив – події зовнішнього світу або внутрішні реакції – залишають відбиток, інформацію у сфері наших рухів, емоцій або думок.

3. Памўять забезпечує довгострокове зберігання одержаної інформації.

4. Те, що стало надбанням памўяті, при відповідних умовах оживає, становиться предметом свідомості.

5. Процеси памўяті – запамўятовування, зберігання, відтворення та забування (Часто, кажучи про процеси памўяті, говорять про сприйняття, запамўятовування, відтворення.).

Отже, памўять – поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак – філософських, фізіологічних, психологічних – вчитель повинен виділити свій аспект їх розгляду – педагогічний, вирішальний у впливі на школяра при організації його складної учбової діяльності.

Стихійно або свідомо вчитель впливає на характер явищ памўяті, сприяє їх правильному рухові, але буває і заважає повноцінному функціонуванню памўяті та її розвитку.

1.2. Типи памґяті

Людина з дитинства запамўятовує, зберігає, а в потрібний час згадує і використовує засвоєні знання. Памўять окремої людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів – фізичних та психологічних. Тому кажуть, що памўятей стільки ж, скільки і доброчинностей.

Та все ж різнобарвність видів нашої памўяті можна класифікувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час і впорядковує це явище. Класифікація дає перспективну можливість вивчати феномен памўяті.

В основу класифікації памўяті покладені три ознаки, згідно з якими її розподіляють: 1) по переважанню форм психічної активності – моторній, емоціональній, образній або інтелектуальній; 2) по способу запамўятовування – довільному або мимовільному; 3) по тривалості, строку зберігання інформації.

Обўєкти діяльності – рух, почуття, образ або слово – дали назви таким видам памўяті, як моторна, емоціональна, образна та словесно-логічна.

Моторна памўять – запамўятовування, зберігання та відтворення рухів

( “памўять тіла”, “памўять-звичка” ). Вона виражається у формуванні звичок, лежить в основі усіх практичних та трудових дій, часто непомітних, не фіксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, сміятися, почерк повўязані з моторними навичками.

Кажуть: “ Стиль – це людина ”, але багато що може бути змінено та покращено при самоконтролі та коректуванні системи власних рухів. Тому-то фізіолог І. С. Бериташвілі називав моторну памўять памўятттю вправляння. Моторну памўять закріплюють та вдосконалюють природній дар та постійні тренування.

Моторна памўять іноді виявляється домінуючою, і вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякі учні, заучуючи слова або запамўятовуючи текст, ворушать губами. Поволі їх треба вчити діяти інакше – промовляти про себе або записувати.

“Якщо ви здатні поблідніти або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя – у вас є памўять на почуття ”, – писав К. С. Станіславський про емоціональну памўять.

Гнів і радість, відчай і надія, ненависть та любов – почуття полярні. Вже в підсвідомості оцінюється життєво важливе для нас: потрібно негайно відчувати, що нам пропонує ситуація. В цьому й полягає перша підготовча мета емоцій, і чим вони яскравіші, тим певніше діє людина, роблячи вибір між позитивними та негативними впливами, між добром та злом.

Емоціональна памўять адаптує нас до того, що відбувається, відвертаючи увагу від поганого і скеровуючи до доброго – для здобуття настрою, що допомагає роботі, творчості.

Сила емоціональної памўяті у людей неоднакова. Емоціонально бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні ж натури ( про них-то й писав Станіславський! ) не тільки сприймають гостро свої почуття та почуття інших, але й яскраво запамўятовують пережите. Не вигадані розповіді про Флобера, який разом зі своєю Еммою Боварі відчував у роті отруту, про Тургенєва, який голосив через смерть Базарова.

Ще один вид памўяті – образна, або наглядна, вона оперує уявленнями – образами предметів, сформованими в нашому досвіді. У відповідності з модальністю – набуттям уявлень з різних сенсорних сфер – образна памўять поділяється на зорову, слухову, осязальну, обоняльну, вкусову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова памўять. Осязальна, обоняльна та вкусова