( підтверджуючи нашу феноменальну пластичність та вправність ) інтенсивно розвивається у звўязку з особливими умовами діяльності -----– у дегустаторів або при компенсації недостаючої зорової, слухової памўяті у сліпих або сліпо-глухих.

Вражаючого розвитку памўяті на основі неспецифічних для нас видів психічної діяльності досягла О. С. Скороходова, радянський вчений в галузі дефектології, педагог, літератор, кандидат педагогічних наук ( з психології ), яка у пўятирічному віці втратила зір та слух.

Подібно О. С. Скороходовій, після спеціального навчання, живуть та працюють і інші сліпо-глухі, при раціональному переключенні їх на збережені у них структури образної памўяті – осязальну, вкусову, моторну.

Чудова образна памўять – особливий дар художників, музикантів, письменників.

Чуйне, уважне ставлення вимагається від вчителя до особливо сприймаючих дітей. За зовнішньою неуважністю, заглибленістю всередину себе, часто приховується вразлива, тонко відчуваюча натура. Тому є неприпустимим такий спосіб впливу на трохи відрізняючогося від багатьох учня, як натиск, крик. Таке часто призводить до важких колізій і навіть до конфліктів. Вчителю необхідно мати доброзичливість і такт для включення дитини в активну учбову діяльність.

Моторна, емоціональна та образна памўять в своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська памўять – словесно-логічна, змістом якої є наші думки та мова.

Словесно-логічна памўять – це не просто запамўятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї найбільш суттєвого, відхилення від другорядного, несуттєвого, і збереження в памўяті не безпосередньо сприймаємих слів, а тих думок, які ними виражені. В основі словесно-логічної памўяті завжди лежить складний процес перекодування повідомляємого матеріалу, повўязаний з відстороненням від несуттєвих деталей і узагальненням центральних моментів інформації. Ось чому людина, запамўятовуючи зміст великої кількості матеріалу, одержуємого з усних повідомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною утримати в памўяті його буквальне словесне вираження. А. Р. Лурія, даючи визначення і характеризуючи словесно-логічну памўять, розкриває її “технологію”, принцип дії, в якому здійснюється можливий для нас відрив вже не тільки від реальності, але й від того, що дано у вигляді її образних уявлень.

У аборигенів Австралії були виявлені знамениті “жезли вісників” -----– палички з зарубками у вигляді кружечків, клинишків. Рятуючи від провалів у памўяті, вони виконували роль своєрідного конспекту або плану повідомлення, тезисів. Подумки рухаючись від зарубки до зарубки, вісник згадував все повідомлення і в потрібний момент відтворював його повністю, без пропусків. В Північній Америці діяли іншим чином: індіанці одного племені носили на поясі пакунок з пахучою речовиною. При запамўятовуванні чогось особливо важливого вони відкривали пакунок та вдихали її запах. А потім, відкриваючи цей пакунок, могли довільно, за своїм бажанням викликати з памўяті події, думки або переживання, повўязані з цим запахом. Так вже на ранніх етапах розвитку суспільства утворювались “опори” памўяті, що організовували мнемічну діяльність, і людина виходила за межі безпосередньої (мимовільної) памўяті, при здійсненні якої відсутні спеціальні наміри що-небудь запамўятати або пригадати, і здобувала довільну памўять, засновану на спеціальних мнемічних діях.

Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашій памўяті і в тому випадку, коли перед нами не стоїть завдання запамўятати це. Така форма запамўятовування має назву мимовільного запамўятовування. Для нього характерна не тільки відсутність наміру запамўятати даний матеріал, але також і те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобів та прийомів, сприяючих його запамўятовуванню. Сприйняте нами зберігається наче саме по собі.

Коли ми здійснюємо ту чи іншу діяльність, у нашій памўяті закріплюється певний матеріал, хоч ми й не докладаємо особливих зусиль та не вдаємося до спеціальних прийомів, щоб запамўятати його. Припустимо, що ми намагаємося якомога краще розібратися у змісті статті, що нас цікавить. Ми слідкуємо за думкою автора, зўясовуємо основні думки статті, зіставляємо з тим, що нам вже відомо в цій галузі і т.ін. Ця напружена розумова робота над матеріалом сприяє його запамўятовуванню: зміст статті може досить добре закріпитися в нашій памўяті не дивлячись на те, що ми не ставили перед собою завдання запамўятати його. Результатом несвідомого запамўятовування є, зокрема, наші спогади про минуле. Ми можемо згадати багато з пережитого нами, хоча в той момент, коли ці події відбувалися, ми зовсім не збиралися запамўятовувати їх.

Разом з тим, далеко не все, що ми сприймаємо, закріплюється в нашій памўяті. Сприйняти – ще не означає запамўятати. Спеціальне опитування значної кількості людей продемонструвало, що звичайні обўєкти, які ці люди бачили сотні й тисячі разів, не збереглися в їхній памўяті. Шпалери кімнати, в якій жили опитувані, фасад будинку та ін. вони не змогли змалювати по памўяті скільки-небудь точно, а на питання відповідали невпевнено, хоча ці обўєкти постійно були в них перед очима.

Нерідко для закріплення матеріала в памўяті необхідно, щоб перед людиною стояло пряме завдання – запамўятати даний матеріал. Це завдання визначається соціальними вимогами, що ставляться перед людиною.

Так, завдання, що стоїть перед учнями – запамўятати певні відомості з учбової програми, випливає з вимоги, щоб школяр оволодів знаннями.

При постановці завдання у людини виникає намір запамўятати матеріал. Намір полягає в загальній готовності людини діяти певним чином, в даному випадку – якомога краще запамўятати те, що вимагається. Виникнення наміру є лише початковим моментом процесу свідомого запамўятовування. Головний чинник – здійснення наміру. Так, наприклад, коли перед нами ставиться завдання запамўятати текст якомога точніше, намір реалізується шляхом використання цілої серії засобів та прийомів, що сприяють точному запамўятовуванню. Ми не задовольняємося лише тим,