Запамўятовування, для якого характерна наявність завдання запамўятати та використання різних методів і прийомів, направлених на якомога успішніше закріплення матеріалу в памўяті, називають довільним запамўятовуванням.

Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запамўятовування – заучування. Воно здійснюється в процесі багаторазових повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що слугують якомога кращому закріпленню матеріала в памўяті. Заучування необхідно тоді, коли потрібно запамўятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його в памўяті на довгий час.

В процесі учбової роботи велике місце займає свідоме запамўятовування. Коли вчитель повідомляє та пояснює учням новий матеріал, вони зосереджують на ньому увагу, намагаються зберегти в памўяті повідомлені їм відомості. Коли учень готує уроки вдома, він ставить перед собою завдання якомога краще запамўятати матеріал, що йому задано. В тому чи іншому випадку він вдається до таких прийомів та засобів, які сприяють точному закріпленню в памўяті вивчаємого матеріалу.

Зрозумівши зміст статті, школяр розбиває її на окремі частини, виділяє основні думки, відмічає звўязок між ними та ін. Він контролює себе, перевіряє, чи все добре запамўятав, і тоді зосереджує зусилля на тих місцях , які являють собою найбільші труднощі для запамўятовування. Коли потрібно вивчити вірш, формулювання закону чи правило, школяр свідомо намагається досягти точного, дослівного запамўятовування.

Незалежно від модальності, або від ступеню звўязку з волею та мисленням, памўять класифікують і як процес, протікаючий в часі та маючий дві стадії – короткочасну та довгочасну. Виходячи з того, що під памўяттю ми розуміємо запис, зберігання та відтворення слідів колишнього досвіду, який дає змогу людині накопичити інформацію та мати справу зі слідами колишнього досвіду після того, як явища, що їх викликали, зникли, А. Р. Лурія визначає короткочасну памўять як стадію, “коли сліди виникли, але не стали міцними”, довгочасну памўять – як стадію, “коли сліди не тільки виникли, але й настільки зміцніли, що могли існувати довгий час і чинити опір побічним впливам”. Порівняно недавно почали говорити ще про оперативну памўять, повўязану з процесом швидкої переробки великого обсягу інформації.

Короткочасну памўять іноді називають верхівкою памўяті, псевдопамўяттю, тому що без зміцнення, консолідації слідів минулого воно, як і скороминуче сьогодення, не стає нашим набутком. Ведучи розмову про короткочасну та довгочасну памўять, спеціально торкнемося ситуації, яку можна визначити прислівўям: “не в коня корм”, коли нічого не зберігається передусім у короткочасній памўяті. Тому вже з моменту сприйняття знань школярами вчитель повинен спрямовувати свої зусилля на те, щоб необхідні відомості були зафіксовані спочатку в короткочасній, а потім і в довгочасній памўяті школярами міцно, в оптимальному розмірі і точності. Говорячи про організацію процесу засвоєння знань, гармонічний розвиток короткочасної і довгочасної памўяті школярів, не можна обійти увагою і прислівўя: “Повторення – мати вчення”. Не примушуючи до тупого, механічного повторення, необхідне постійне оживлення в памўяті різними шляхами організованого вивчаємого матеріалу і повернення до нього у відповідності з особливостями природи памўяті, зокрема з її розділенням на короткочасну і довгочасну.

Л. В. Занков, працюючи над створенням своєї методичної системи початкової освіти, серед її типових педагогічних якостей, особливо виділив таку, як процесуальність, повўязану з механізмами памўяті. “Згідно процесуального характеру нашої методичної системи, кожний відрізок учбового курсу входить в якості залежного елементу в органічний звўязок з іншими елементами. Як це показано експериментально, справжнє пізнання кожного елементу весь час прогресує по мірі оволодіння іншими, наступними елементами предмета і усвідомлення відповідного цілого, аж до всього учбового курсу і його продовження в наступних класах”.

Закінчуючи розгляд явищ памўяті, відмітимо ще й те, що їй притаманні також розбіжності в швидкості запамўятовування, його міцності, розмірі та точності.

При всій складній різноманітності показників, поєднання яких доходить до унікальності й неповторності памўяті кожного, єдине й визначальне полягає в тому, що у неї є домінуючі характеристики. Вони обумовлені особливостями діяльності, що здійснюється й направлена на досягнення поставленої мети.

З двох людей з рівними природніми даними й однаковим життєвим досвідом краще памўять у того, хто постійно її вдосконалює в своїй безпосередній діяльності. Тому-то й кажуть: “ Секрет гарної памўяті в наших руках ”.

Процеси памґяті

Окремі уроки присвячені перевірці знань учнів та закріпленню в їх памўяті пройденого матеріалу. Ставлячи перед учнями певні питання, вчитель досягає того, що відповідний розділ програми буде повторений.

Якщо розглянути діяльність учнів на уроці з точки зору психології памўяті, можна ясно побачити своєрідність окремих процесів памўяті та звўязок між ними. Кожне питання вчителя викликає відтворення учнем певних знань з пройденого матеріалу. Деякі частини відповіді учня відтворюються достатньо повно та точно, інші – з помилками. В деяких випадках відтворення відбувається без вагань, в інших – відчувається невпевненість.

В цих явищах ми знаходимо риси, що визначають відтворення як один з основних процесів памўяті. Він не зводиться до того, що у свідомості спливає в незмінному вигляді матеріал, що був “записаний” до памўяті школяра. При відтворенні матеріала можливі відхилення від сприйнятого оригіналу. Учень не вичікує, поки потрібний матеріал спаде йому на думку: він діє,